Щербина Валерій: Накази, які неможливо виконати: чому реформа військової медицини опинилася під загрозою?

За роки повномасштабної війни українська військова медицина пройшла шлях, на який системи мирного часу витрачають десятиліття. Тактична медицина, відпрацьована в реальних бойових умовах, стала предметом інтересу партнерів по НАТО та ЄС. Вони вивчають українські протоколи догоспітальної допомоги, цікавляться українським досвідом, а українських медиків запрошують ділитися практичними навичками. Логічно було б саме зараз закріпити цей досвід законодавчо й перетворити його на ресурс, у тому числі експортний. Натомість це все ризикує відкотитися назад.

Причина - низка управлінських і нормативних рішень Міністерства оборони, які профільні фахівці називають щонайменше передчасними, а подекуди - прямою загрозою боєздатності українського війська. Корінь проблеми у двох вузлах. Перший: спроба зламати структуру управління військовою медициною. Другий: конкретні накази Міністерства оборони, які фізично неможливо виконати в частинах.

Дві вертикалі - працює лише одна

Сьогодні українська військова медицина тримається на єдиній вертикалі - Командуванні медичних сил (КМС) у складі ЗСУ. Це не український винахід, а модель НАТО. Саме вона дала головне: спільну мову з партнерами, обмін досвідом і єдиний науково-практичний простір, де теорія і практика не існують окремо.

А тепер цю вертикаль пропонують розгалузити, створивши при Генеральному штабі ще одне Центральне військово-медичне управління (ЦВМУ). На папері це подається як «посилення». Однак по суті, це повернення до радянської моделі, яка в незмінному вигляді досі працює в російській армії, армії країни-агресора, яка воює проти України. Там діє Головне військово-медичне управління з повним набором функцій, від лікування до санепідконтролю. І цю модель намагаються скопіювати. 

Україна цю практику, на жаль, уже проходила. Подібне управління існувало при Генштабі у 2002-2005 та 2014-2017 роках, з генеральською посадою і штатом кабінетних полковників. Від нього відмовилися. Тепер знову іде повернення до шкідливої і непрацюючої практики попри позицію Головнокомандувача та Начальника Генштабу, які виступають проти, і без погодження зі складовими Сил оборони.

Ціна і наслідки такого рішення очевидні. Розгалуження вертикалі - це розрив комунікації з Альянсом, втрата напрацьованої сумісності й кілька зайвих років дистанції до вступу України в НАТО. Не кажучи вже про сигнал партнерам: навіщо інвестувати в систему, яку розвертають у бік структури держави-агресора?

Тож розгалуження вертикалі в військовій медицині - це пряма загроза боєздатності особового складу Сил оборони України. А свідоме і аморальне просування моделі, наближеної до структури держави-агресора, є шкідливим і недоречним для нашої держави.

Наказ №506: документ, який неможливо виконати

Другий вузол - це конкретні нормативні акти, передусім наказ Міністерства оборони №506 від 24 липня 2024 року, який регламентує комплектацію базової загальновійськової аптечки. Цей документ взагалі приніс цілу низку проблем для військових медиків та української військової медицини, і його потрібно визнати шкідливим і відправити на доопрацювання, бо виконати його в нинішньому вигляді не можна.

Почнемо з ліків, які порушують закон. До аптечки внесені лікарські засоби, які не мають реєстрації й клінічного досвіду застосування в зазначеному форматі. Масове використання зокрема, антибіотиків, без призначення лікаря порушує Закон України про обіг лікарських засобів. На практиці це створює ризик безконтрольного вживання військовими, масових отруєнь, алергічних реакцій, а в найгірших сценаріях, ризику летальних випадків на полі бою після їх прийому. Тобто рішення, ухвалене заради зміцнення допомоги, обертається підривом боєздатності української армії.

Далі - вироби, яких не існує у такому вигляді. У наказі прописані технічні помилки в самих назвах. «Бинт марлевий компресований» у світі не виробляють: є пресований марлевий бинт або компресiйний бинт (не марлевий!), і це не гра слів. Переплутані навіть розміри: стандарт TCCC вимагає ширину від 10 см і довжину від 3,5 м, а наказ пише «до 10 см» і «до 3,5 м» - рівно навпаки. Для перев'язки у бою це різниця між робочим і непридатним виробом.

І нарешті, немає вимог до загального виробу АМЗI аптечки та до виробiв, якi входять до комплектацiï аптечки. Тому виникає питання, як забезпечувати захисникiв України аптечки- найпершим засобом, що повинен рятувати життя? Адже досі продовжується ганебна практика, коли замість держави це роблять волонтери або бійці за власний рахунок, бо в системi центрального органу управлiння та головного розпорядника коштiв, яким являється Мiнiстерство оборони, гуртом перейшли працювати «найкращi» кадри із системи МОЗ.

Крім того, це ще й і порушення Закону Украïни про державнi закупiвлi, оскільки до наказу №506 не розроблені технічні завдання на вироби, а отже, закупити їх в Україні фактично неможливо, за винятком джгута типу турнікет CCAT. Не створена лабораторія до сертифікації якостi медичних виробiв (турнікетів), хоча в структурі Міноборони з'явився окремий департамент з якості. Його очолив, знову ж таки, «молодий фахiвець» з Міністерства охорони здоров’я, який проводить набiр кадрiв через Фейсбук. Ворожі спецслужби стоячи аплодують такій некомпетентності, яка розвалює систему медичного забезпечення української армії. Правоохоронні органи, зокрема, СБУ та ДБР бездіють. Відбувається системний саботаж вимог Президента Украïни Володимира Зеленського, який регулярно на міжнародному рівні наголошує про необхідність пiдтримки украïнського виробника. Натомість ДБР та СБУ чомусь не помічають цих всіх порушень. 

Паралельно діє наказ №7 Генерального штабу, який працює з 2016 року, розроблений ще у 2015-му спільно з волонтерською спільнотою та за участі міжнародних інструкторів і максимально наближений до стандартів НАТО, тобто має десятирічний досвід впровадження, навчання й використання. Навіщо ламати те, що працює, заради того, що виконати неможливо? Ще й за додаткові мільйони з бюджету, бо партнери таку комплектацію, особливо ліки, не виготовляють.

Наказ №516 і питання, на яке немає відповіді

Та сама хвороба прописана і в наказі Міністерства оборони №516 від 31 липня 2025 року, стандарті модульного підходу до догоспітальної допомоги. У ньому фігурують посади, яких у системі ЗСУ не існує, допущені технічні помилки й не врахована реальна вертикаль кадрового підпорядкування за статутом.

Єдиним головним виконавцем призначили Департамент охорони здоров'я Міноборони (ДОЗ) без співвиконавця від ЗСУ, хоча саме у Збройних Силах зосереджена та науково-практична база, на яку посилається текст наказу. Закономірно, що документ не врахував ні зауважень Командування медичних сил, ні кількісних показників медичного майна, тобто реальних обсягів, у яких систему доведеться забезпечувати.

Це підводить до системного питання - компетенції Департаменту охорони здоров'я Міноборони. Орган, який ухвалює рішення з військової медицини, не має ні власної науково-практичної бази, ні сталої комунікації з Командуванням медичних сил, ні сталого зв'язку з тими, хто рятує життя на фронті, і ухвалює рішення, що суперечать чинним нормативним актам. Звідси й накази, що суперечать чинному законодавству, втручання в систему медичного управління ЗСУ, «перетягування» міжнародних проектів без відповідного досвіду й заблоковане створення коаліції медичних спроможностей. Досі не затверджена навіть «Інструкція з самооцінювання медичних підрозділів».

Окрема історія - громадське здоров'я в секторі оборони. Його звели лише до самого епідеміологічного нагляду, забувши, що це ще й санітарно-гігієнічні заходи, лабораторний контроль, медична розвідка та захист військ від радіаційних, хімічних і біологічних чинників. Вивести регіональні та центральне санепідуправління із системи медичного забезпечення ЗСУ може роз'єднати взаємопов'язані ланки: виявлення загрози, її лабораторне підтвердження, оцінку ризику й реалізацію захисних заходів у військах.

Що з цим робити

Картина складається неприємна: під гаслом упорядкування система отримує накази, які не виконуються, управлінські надбудови, яких немає в арміях-партнерах, і додаткове навантаження на бюджет. І все це коштом уже напрацьованої сумісності з НАТО.

Вихід із цієї ситуації не потребує революційних кроків. Потрібно переглянути суперечливі накази №506 і №516, визнавши їх такими, що потребують доопрацювання, і зберегти робочі рішення на кшталт наказу №7 Генерального штабу. Потрібно зберегти єдину вертикаль військової медицини через Командування медичних сил замість повернення до системи управління російсько-радянського зразка.

І нарешті, повернути в основу нормотворчості бойовий досвід медиків ЗСУ та комунікацію з міжнародними партнерами, замість того, щоб ухвалювати документи, які потім неможливо втілити в бойових частинах. Писати документи з оглядом на бойовий досвід медиків ЗСУ та на партнерів, а не всупереч їм.

Бо ціна питання - не апаратна. Це про те, чи отримає боєць в окопі аптечку, яка працює і рятує. І чи збережемо ми довіру партнерів, заради якої українські військові медики працювали всі роки війни.