Вікторія Гриб: Законопроєкт про англійську мову. Що з ним не так?

Сьогодні Рада схвалила законопроєкт про англійську мову – я голосувала проти. Пояснюю чому. Документ передбачає офіційно закріпити статус англійської як однієї з мов міжнародного спілкування в Україні. А ще визначає категорії посад, кандидати на заняття яких повинні обовʼязково знати англійську мову. Йдеться, насамперед, про державних службовців, представників органів місцевого самоврядування, працівників сфери освіти, транспорту, охорони здоров'я.

Все це звісно чудово. І, до речі, в першому читанні я голосувала “за”, сподіваючись, що до другого законопроєкт відкорегують. Але - ніт.

Законопроєкт дає кілька років на вивчення мови різним категоріям службовців, які потрапляють під його дію. Але чи надає він ресурс для вивчення? Знову ні.

Усі наведені в законопроєкті "шляхи опанування та підвищення рівня володіння англійською мовою" не мають визначення конкретних механізмів їх фінансового забезпечення і є, по суті, деклараціями намірів та не мають нормативного навантаження. Інакше кажучи, мають суто формальний характер.

Ба більше – з міжнародно-правових зобов’язань України не випливає обов’язку держави зі встановлення на законодавчому рівні статусу англійської мови як мови міжнародного спілкування як в процесі адаптації законодавства України до aсquis ЄС, так і в рамках членства України в Раді Європи. Крім того, акти права ЄС не зобов’язують держави-члени Союзу на законодавчому рівні врегулювати пріоритетність застосування будь-якої мови з офіційних мов ЄС, зокрема у сфері надання освітніх, медичних, культурних послуг, в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Моя особиста думка: в XXI сторіччі взагалі не повинно стояти питання вчити іноземну мову чи ні. Знання принаймні англійської – особливо для молоді – це те, що необхідно за замовчуванням. Я володію англійською практично на рівні рідної української та російської. Це відкриває можливості вільно спілкуватися з іноземними колегами і не перемайтися, що тебе не зрозуміють. Вже під час повномасштабної війни вільне володіння англійською допомогло мені розгорнути масштабну кампанію пошуку та залучення в Україну дороговартісного медичного обладнання на потреби прифронтових лікарень. Його американські благодійники передають його безкоштовно.

Але сьогодні не менш важливе завдання — заохочувати вивчати і вдосконалювати українську, бо із цим теж маємо неабиякі проблеми.

Але, пропонуючи подібні ініціативи, вважаю, що держава мала б запропонувати чітку модель, механізми та джерела фінансового забезпечення для опанування англійською мовою та підвищення рівня володіння цією мовою. Допоки цього немає, ініціатива, м'яко кажучи, виглядає дивною.