Бала Віталій: Головна подія

На мою думку, головною подією цього тижня було засідання Ставки Верховного Головнокомандувача у понеділок, 6 березня.

Під час засідання особлива увага була зосереджена на ситуації у Бахмуті.

Останніми днями про Бахмут написано і сказано дуже багато. В основному мова йде про необхідність оборони Бахмута. Є дві позиції з цього питання. 

Перша, прихильники якої говорять про необхідність відведення українських військ, щоб зберегти сили, бо втрати занадто великі. Крім того, вони говорять, що Бахмут не має важливого воєнного значення.

Про це також заявив і міністр оборони США Ллойд Остін, який зазначив, що Бахмут має більше символічне значення і навіть якщо рашисти його захоплять, це не змінить хід війни.

Інша позиція полягає у тому, що необхідно тримати оборону, бо таким чином рашисти загрузли і ЗСУ перемелюють живу силу та техніку і дає можливість і час для підготовки контрнаступу. Також аргументують необхідність тримати оборону тим, що у разі захоплення Бахмуту, це дасть рашистам  можливість йти Краматорська, Дружківки і Слов'янська.

У будь-якому випадку, я не є військовим експертом, але питання Бахмута наочно продемонструвало наявність певного протиріччя між політичною доцільністю і воєнною необхідністю. Так не має бути, адже під час війни саме військові, тобто Генштаб ЗСУ повинен приймати рішення стосовно ведення війни, а не політики, які мають допомагати, а не втручатись у прийняття рішень. На мою думку, спроби втручання були і раніше, а стосовно Бахмута  президент став заручником своїх дій, коли він їздив у Бахмут, привіз звідти прапор з автографами бійців та вручив прапор у Конгресі США віце-президентці Камалі Гарріс та Ненсі Пелосі, спікерці Палати представників. А згодом Володимир Зеленський заяви на весь світ на початку лютого, що Бахмут здавати не будуть.

На мою, думку, не варто президенту, а тим більше іншим представникам влади робити такі заяви публічно, бо такі заяви мають свою наслідки і Бахмут є прикладом того, як політична доцільність і військова необхідність змушені шукати компроміс.

І саме на засіданні Ставки Верховного головнокомандувача 6 березня такий компроміс відбувся. Адже було заявлено, що головнокомандувач генерал Валерій Залужний та командувач Сухопутними військами генерал Олександр Сирський на питання президента чи потрібно обороняти Бахмут відповіли, що потрібно. А вони і не могли відповісти по іншому, бо питання Бахмуту винесли у публічну площину і публічно заперечити Верховному головнокомандувачу не можна, бо є принцип єдиноначальності.

Але у такий спосіб президент фактично зняв з себе відповідальність за свою заяву на початку лютого, що Бахмут не здадуть і тепер два генерали мають думати і приймати рішення, як це виконати . А у випадку не виконання, винуватими будуть саме генерали, а не політик, який робив політичні заяви і давав обіцянки.

Тому, нашим політикам треба вже усвідомити, що їхнє місце не у Генштабі де розробляються плани ведення війни і політики не повинні ні втручатись, ні тим більше намагатись керувати ЗСУ, бо з того нічого доброго не буде.