Gavrylechko Yuriy: Публічна відповідальність влади: 100 днів нової команди Мінветеранів

Призначення Віталія Кіма міністром у справах ветеранів супроводжувалося гострими дискусіями. Серед претензій – відсутність у нього власного ветеранського досвіду, критика в публічному просторі та питання до окремих обставин призначення. 

Дискусії щодо кадрових рішень – нормальна частина політичного процесу. Проте після призначення важливо оцінювати й те, як людина організовує роботу, які рішення ухвалює та яких результатів досягає. Сам міністр, відповідаючи на критику, дав собі рік, щоб показати результат. 

Сто днів на посаді – перша контрольна точка, і для неї є конкретна основа: звіт перед ветеранською спільнотою та окрема зустріч із медіа. Це дає змогу перейти від обговорення персоналій до аналізу рішень, пріоритетів і результатів. І про них Кім відзвітував. Ви багато можете звітів за перші 100 днів роботи з боку міністрів в нас згадати? – я, ні. Тож… повертаємось до перших результатів.

Спочатку звіт почули та побачили представники понад 50 ветеранських організацій і народні депутати: ветеранська спільнота отримала інформацію з перших вуст і змогла поставити запитання. Зустріч із журналістами продовжила цю логіку – команда винесла результати в публічний простір, а медіа змогли обговорити їх із керівництвом міністерства. Нагадаю, що підзвітність у державному управлінні має бути постійною практикою, особливо коли йдеться про політику щодо людей, які заплатили надзвичайно високу ціну за захист країни.

Відкритість передбачає готовність визнавати проблеми й працювати з ними. У системі є питання, що потребують аудиту, перегляду програм і зміни управлінських процесів. І в звіті вони є! Наприклад:

• востаннє житлову компенсацію ветеранам-переселенцям виплачували в 2024 році: у бюджетах 2025–2026 років видатків на неї не передбачили, а потреба для 76 людей перевищує 200 млн грн, проєкт урядового рішення – на погодженні;
• виплати за програмою «Ветеранський спорт» у четвертому кварталі призупинено, бо бюджетний ресурс вичерпано;
• накопичені показники року в звіті відокремлено від результатів ста днів, охоплення послугами – від завершеного відновлення. 
•  

Визнання проблем – перший крок до їх вирішення. І розпочата публічна розмова про KPI, складні питання та наступні кроки створює основу для предметної оцінки діяльності міністерства. Саме так критика переходить із площини емоцій у площину конкретних запитань – що обіцяли, що зробили, що змінилося й що ще потрібно виконати.

Конкретні результати важливіші за політичні симпатії. Тож про них. У проєкті бюджету на 2027 рік на ветеранську політику передбачено 20,5 млрд грн – на 3 млрд грн більше, ніж у 2026 році. Фінансування Українського ветеранського фонду там пропонують збільшити з 300 до 800 млн грн. На житлову компенсацію вирішено додатково спрямувати 1 млрд грн – за розрахунком міністерства, цього вистачить на житло ще для майже 380 ветеранів. За даними звіту, у липні–жовтні за програмою «Ветеран. Робота» працевлаштовано 1 325 ветеранів, а статус тепер можна підтвердити онлайн – витягом із Реєстру ветеранів у «Дії», без походу до ЦНАП. Житлова підтримка, реабілітація, працевлаштування, цифрові послуги, система супроводу – за кожним напрямом є вимірювані показники, які дають змогу перевіряти що зроблено та перевіряти чи виконуються обіцянки.

Головний критерій назвав сам міністр: чи стало ветерану простіше отримати допомогу, пройти реабілітацію, знайти роботу, розпочати власну справу. Наступна контрольна точка – через три місяці. Серед заявлених на цей строк зобов’язань – відновити виплати ветеранам-переселенцям і розробити модель Державної служби супроводу ветеранів. Саме за такими пунктами й варто оцінювати рік, який міністр сам собі відвів. 

100 днів – пройшли. Наступний звіт, сподіваюсь, побачимо за три місяці. Тоді й продовжу аналізувати зроблене.