Сергій Магера: Останні залишки великої «труби». Європа наближається до остаточної відмови від російського газу

Дії з виходу на енергетичний ринок Європи можна вважати чи не найвдалішою радянською економічною «спецоперацією». Перший радянський газ було доправлено до європейських країн ще в 1968 році. Тоді покупцем стала нейтральна Австрія. Однак справжнього масштабу постачання набуло з введенням в роботу в 1984 році газопроводу Уренгой – Помари – Ужгород довжиною майже 4500 кілометрів. І навіть опір США не завадив європейцям вкластися в радянський проєкт – занадто вигідними були умови. На всі ризики тоді просто наплювали.

Фактично цим був створений стабільний та величезний ринок, з швидкими темпами зростання та потенціалом до масштабування, який щороку генерував мільярди доларів спочатку для СРСР, а потім для рф. За часів путіна росія ще більше посилила свої позиції, ввівши в дію трубопроводи «Північний потік-1» та «Турецький потік».

За даними Євростату, у 2021 році Росія забезпечувала понад 40% імпорту газу до Євросоюзу. А, наприклад, Угорщина взагалі залежала від російського газу на 95%. Абсолютна ж більшість російського об’єму газу припадала на Німеччину – 55 млрд м³. Плани і у рф, і у Європи були тільки на розширення постачання – в дію мав бути введений ще один трубопровід, «Північний потік-2». Його проєктна потужність складала ще 55 млрд кубів.

Але імперські амбіції путіна нанесли смертельне поранення російському газовому домінуванню в Європі. Російське вторгнення в Україну змусило західні країни переглянути свою енергетичну політику. І, хоча розуміючи свою катастрофічну залежність від російського блакитного палива, санкції проти нього не вводились, низка факторів зумовили суттєве зменшення його надходження до ЄС.

Так, росія в якості елементу тиску припинила постачання газу деяким країнам, зокрема Болгарії, Польщі, Фінляндії тощо, які відмовилися платити за нього в рублях. Наприкінці серпня 2022 року призупинила рф постачання газу до Європи й «Північним потоком-1»під приводом ремонтних робіт. Німеччина, своєю чергою, призупинила сертифікацію газопроводу «Північний потік-2». А вже у вересні 2022 року диверсією було зруйновано частини як першого, так і другого «Північних потоків».

Також країни ЄС доклали зусиль щодо підвищення енергоефективності та диверсифікації енергетичних потоків. Були зроблені й суттєві інвестиції у відновлювані джерела енергії. Як результат всього вищезазначеного - у третьому кварталі 2023 року надходження російського газу в Європу трубопроводами знизилося до 12% – тобто впало втричі.

Наразі для російського трубопроводного газу залишилося тільки два маршрурти: «Турецький потік» та український – через газовимірювальну станцію «Суджа» на кордоні з рф. Транзит через «Сохранівку», ще одну нашу станцію, був зупинений в травні 2022 року після окупацією рф інфраструктури ГВС.

Термін дії поточного російського-українського контракту на транзит газу розрахований до грудня 2024 року. І Київ, і Москва продовжувати його не планують. І, за інформацією Bloomberg, до позиції зупинки транзиту схиляється і ЄС. За словами джерел агентства, виконавча влада блоку обговорить це питання з країнами-членами в лютому, перш ніж офіційно представити план міністрам енергетики на зустрічі в Брюсселі 4 березня.

І навіть тим країнам, які досі залежать від російських постачань, як то Австрія, Словаччина чи Угорщина, пропонується знайти альтернативні джерела. Хоча та ж Словаччина продовжує пошуки шляхів зі збереження «труби», наприклад шляхом замовляння транзитних потужностей української ГТС. Однак дуже може бути, що ця ініціатива так не знайде підтримки, хоче це й означатиме для України падіння доходів від транзиту газу.

Повністю відмовитися від російського газу для ЄС як було, так і досі залишається нелегко. Тому багато експертів очікують, що газопостачання з рф продовжиться ще принаймні протягом певного часу. Однак схоже, що Україна та більша частина країн ЄС впритул наблизилися до того, щоб не мати з російським газом нічого спільного. Практика застосування газу, як інструменту політичного та економічного тиску, рано чи пізно мала до цього призвести. І ось це відбувається на наших очах.

Колосальна трубопровідна інфраструктура, яку ще будував СРСР, невдовзі може стати непотрібною. Таким собі циклопічним пам’ятником тому, як недалекі рішення однієї людини можуть поховати роки старань, мільярди й мільярди доларів та працю десятків тисяч людей.

Попри всі прогнози, європейці пристосовуються до нового життя. Газ в Європі зараз коштує в 13-18 разів менше, ніж це пророкували політики та аналітики рф. І ніхто там не замерз цією зимою, на відміну від мешканців десятків населених пунктів по всій росії. «Побажання» холоду європейцям, які роками виказували російські політики та пропагандисти, врешті-решт повернулися бумерангом до їх народу, з чим ми їх і вітаємо. Як і з тисячами кілометрів труб, які в найближчий перспективі можна буде хіба що порізати на метал.