Сергій Магера: Енергетична незалежність. Чому Україна має до неї прийти

Те, що багато антидемократичних режимів володіють чималими запасами нафти, газу, вугілля, плутонію тощо – це факт, що склався історично. Не в останню чергу саме завдяки наявності значних запасів корисних копалин ці режими взагалі змогли сформуватися й продовжують утримувати владу. Адже їхня політична верхівка може не орієнтуватися на створення нормально працюючої, конкурентної ринкової економіки, їй не потрібен середній клас як основа платників податків. Вона може наповнювати бюджет й закривати всі свої “забаганки” шляхом отримання монополії на видобуток і продаж енергоресурсів, отримувати підтримку населення внаслідок впровадження численних дотацій і пільг тощо.

Якщо ж такі режими прагнуть проводити агресивну зовнішню політику, то кошти від продажу енергоресурсів починають виступати й основним джерелом воєнних закупівель і розходів. Крім того, вони можуть і самі ставати геополітичною зброєю. “Підсадити” інші країни на свої ресурси – це означає в перспективі зробити їх залежними від себе. Тримаючи в руках умовний вентиль від труби, можна починати диктувати іншим країнам свою волю.

За прикладами, яких набралися вже десятки тільки за останній час, далеко ходити не потрібно. Загадаємо лише наше енергетичне протистояння з росією, що триває з часів розпаду СРСР. Заради газу віддавалася за безцінь українська зброя у 1990-х, у 2000-х пройшли декілька економічних “газових війн”, у 2014 вже під час прямої агресії ми довгий час вимушені були продовжувати закупівлі газу, а отже й бути економічно залежними від російського, ворожого нам режиму. І тільки повномасштабна війна змусила нас повністю розірвати енергетичні взаємини з рф. Довгий і важкий шлях, і це тільки один приклад. 

Чимало країн Європи стикнулися зі схожими проблемами у 2022 році, коли розірвати енергозалежність від рф в момент виявилося просто фізично неможливо, адже це означало б колапс економіки. Замість цього вони вимушені були закупати газ за цінами, що злетіли, ще більше насичуючи бюджет рф.

Чи можливо було б цього уникнути? Так, якби проводилась послідовна політика досягнення енергонезалежності. Тобто такого принципу перебудови економіки, що передбачає відмову від викопного палива, або на перших етапах хоча б переорієнтацію тільки на власні запаси. Нехай нафта, газ чи вугілля є не в усіх. Але вітер, вода, сонце доступні в абсолютній більшості регіонів планети. Потрібно знати тільки як їх ефективно перетворювати на енергію. І, що головне, прагнути це робити. Так, перебудова того, що будувалася десятиліттями буде довгою, важкою, затратною. Але результат на виході точно вартуватиме всіх цих зусиль.

Замість великих, централізованих (а отже і вразливих) і зовсім не екологічних ТЕС має поставати розподілена зелена генерація. В рамках загальнодержавної політики на здобуття енергонезалежності точно таку політику ж мають проводити й на місцях. Кожна громада має прагнути до енергетичної автономності, аби в разі надзвичайних ситуацій, яких особливо під час війни чимало, змогти самостійно забезпечити себе світлом і теплом.

Україна, як і ЄС, зробила свій вибір. Зелене відновлення, відмова від викопного палива і розбудова енергосистеми, в основі якої будуть альтернативні джерела енергії – це наше майбутнє, засвідчене багатьма міжнародними договорами на найвищому рівні. І якщо все зробимо правильно – отримаємо шанс на краще майбутнє. А крім того, здобудемо більшу політичну незалежність, і утримаємося від непрямого фінансування країн-ізгоїв та їхніх завойовницьких планів.