Вадим Трюхан: Союз ЛуПу - присмак війни у повітрі

Проте до недавнього часу всі потуги  вийти на реальне інтеграційне утворення, і то в різні часи з боку обох сторін, виглядали як клоунада. Чому? Бо інтереси президентів Білорусі та Росії були діаметрально протилежні.

З серпня минулого року ситуація почала динамічно змінюватися. Лукашенко програв вибори і лише через брутальне застосування сили проти власного народу, політичні вбивства, посадки і залякування, зумів залишитися на троні. При цьому свою легітимність він втратив, і то не лише в очах власних підданих, але й усього Заходу.

Не скористатися таким подарунком Путін не міг. І він, що зараз є цілком очевидним, використав довгоочікуваний шанс на повну, фактично перетворивши самопроголошеного главу все ще незалежної, хоча вже й обмежено суверенної, Білоруської держави у свого ручного песика.

Як наслідок, практично в центрі Європи, з'явилося абсолютно непрогнозоване державоподібне утворення, яке більше нагадує організоване злочинне угрупування на чолі з паханом, яке, як ту ляльку за нитки, смикає так, як йому заманеться, цар всія Рассєї Путін.

Небачена за масштабами і цинізмом спецоперація на кордоні Білорусі з Польщею - це насправді відволікаючий маневр та/або перша проба сил остаточно досформованого особистого союзу, укладеного Путіним з Лукашенком - ЛуПу. Так, це суто особистий союз між двома фактичними керівниками двох держав, які вже мають всі ознаки божевілля. При цьому цей союз суперечить корінним інтересам народів обох цих країн - і Росії, і Білорусі.

Україна, Європа і світ зіткнулися з новою реальністю. Адже союз, в якому старший партнер - Путін - грає своїм меншим партнером - Лукашенком - так, як йому заманеться, отримуючи від цього нелюдське задоволення, і то неспівмірне з тим, яке отримував сумнозвісний Палич, вбиваючи в ході брутальних тортур ув'язених в “Ізоляції”, є загрозою для всіх оточуючих.

Путін звик кошмарити всіх, до кого можуть дотягнутися його руки. І відтепер у нього з'явився виконавець, повністю від нього залежний, і готовий на все, як той хворий на білу гарячку.

Так, Лукашенко залежить на всі 100%  від волі господаря Кремля, тому не відмовить йому ні в чому, більше того, - буде вести себе по принципу “застав дурня Богу молитись, так він і лоб розіб'є”. Останні його заяви - звернення до Путіна з проханням надати йому авіацію та Іскандери - тому підтвердження.

Одним словом - загралися. Обидва. ЛуПу перебуває за крок від широкомасштабної війни. Casus belli шукають з небаченим розмахом. І можуть знайти в будь-який момент. Це вже питання короткого часу.

І що ж з усім цим робити? Нам, українцям? Європі? Цивілізованому світу?

Перше. Час нарешті припинити вдавати, що хтось щось не розуміє. Постійна готовність “обманюватися” та/або робити хорошу міну при поганій грі - це шлях в нікуди. Слід почати називати речі своїми іменами. Провокацію на білорусько-польському кордоні організував не Лукашенко. Це Путін. І санкції слід вводити не лише проти Лукашенківської Білорусі, а й проти Путінської Росії. Причому якраз проти неї  в першу чергу.

Друге. ЄС, і особливо НАТО, мають зайняти чітку позицію, спрямовану не на умиротворення Путіна, а на його стримання, максимально ізолювавши його від цивілізованого світу і наситивши кодони з ЛуПу військами союзників по всьому периметру, в тому числі на території України, продемонструвавши свою готовність не на словах (через висловлення занепокоєнь), а на справах захищати вільний світ від двох авторитарних бандитських держав, керівники яких остаточно злетіли з катушок. Готовність Великої Британії направити 600 своїх спецпризначинців до України - це лиш перша ластівка. Осторонь не має стояти ніхто. 

Третє. Росія має бути позбавлена права вето в РадБезі ООН. Створення ЛуПу і демонстративно агресивні дії цього бандитського угрупування на кордонах з ЄС і НАТО (тут не про Польщу мова, а про весь євроатлантичний простір) - це остання крапля, яка має переважити чашу терезів на користь рішучих дій західних демократій. Не просте завдання, зокрема враховуючи доволі конфліктні відносини з Китаєм протягом останнього часу. Проте цілком посильне, у випадку консолідованих дій і лідерства провідних західних демократій.

Насправді, так близько, як у ці дні, до третьої світової війни ми ще не знаходились. У повітрі вже відчувається її присмак.

Проте рішучі дії і лідерство сильних можуть і повинні повернути історію в іншу сорону. Рух в напрямку катастрофи можна зупинити, в тому числі не повторюючи помилки кінця 30-х років минулого сторіччя.

Диктаторів не умиротворюють, їх ставлять у залізні клітки.