Вадим Трюхан: Зеленський - Ердоган - Гутерріш: питань більше, ніж відповідей

Подія не ординарна. Відтак, варто проаналізувати про що мова, і які можуть бути наслідки для України.

Спочатку про позитиви.

Перше. Другий візит Генсека ООН Антоніо Гутерріша в Україну, з моменту початку вторгнення російських військ в Україну, - це добре. Навіть незважаючи на слабкість, м'яко кажучи, ООН. Адже мова про міжнародного чиновника номер один.

Друге. Зустріч з Президентом Ердоганом, після його двох доволі неоднозначних візитів до Тегерану і Сочі, де він двічі вів доволі тривалі, особливо в росії, перемовини з ворогом номер один України путіним, - це шанс на те, що з перших вуст, очі в очі, Президент України отримає пояснення, навіщо то все робилося, а можливо і запевнення в незмінності раніше неодноразово задекларованої позиції щодо підтримки територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах та (є сподівання) обіцянки щодо додаткової допомоги у вигляді зброї, амуніції тощо.

Проте є і тривожні моменти наколо завтрішніх перемовин у Львові.

По-перше, порядок денний перемовин залишається утаємниченим. Якщо є наміри говорити про стан виконання так званих зернових угод, то для цього не обов'язково летіти через пів земної кулі Гутеррішу, достатньо було організувати відеоконференцію, на яку витратити годину часу. Аналогічно і щодо Ердогана. Домовленості ніби виконуються, нарікань ні в кого немає. Звичайно, окрім обстрілу Одеського порту рашистами, одразу, ще до моменту, поки на відповідних паперах "висохли чорнила".

Отже, збирається ця трійка не для цього. Так виглядає, що Президент Ердоган везе якусь глобальну пропозицію від свого "друга" путіна, яку хоче оголосити при надійних свідках - союзниках. Генсек ООН підходить на цю роль, як ніхто інший, найкраще.

І це викликає тривогу. Адже пропозиція путіна, на фоні подій на ЗАЕС, а точніше ядерного шантажу путіним України і світу, і після воєнних злочинів російських нацистів в Оленівці, може виявитися ні чим іншим, як ультиматумом Україні з вимогою про заморозку воєнних дій по всьому фронту. І то це як мінімум.

По-друге, фактично, це будуть перші міжнародні перемовини особисто Президента Зеленського за межами Києва за останні 176 днів.

З протокольної точки зору, дуже сумнівне рішення. Якогось по-справжньому серйозного приводу приймати такого рівня гостей не в Києві, а у Львові, не існує в природі. Зрозуміти виїзд під час війни з росією Верховного Головнокомандувача у західну частину країни для зустрічі, наприклад, із Папою Римським Франциском чи Президентом США Джо Байденом, зрозуміти було би можна. І навіть привітати. Проте інші гості, навіть найвищого рівня, мали б відвідувати саме столицю України, як вияв солідарності з українським народом і Українською державою. Ну і на власні очі подивитися на найбільш постраждалі від російського варварства міста під Києвом, як це зробив вже не один десяток поважних іноземних політиків, в тому числі Канцлер Шольц і Президент Макрон.

І що ж в сухому залишку?

На мою думку, є привід для тривоги. 

Дещо заспокоює лиш слабка надія на те, що завтра у Львові не відбудеться чогось неприємного для Української держави, українського народу і кожного українця, а Президент Зеленський, за результатами перемовин, аргуметовано пояснить, що ж його спонукало піти на такий незвичний, як на нинішні часи, формат пермовин, в такому неоднозначному місці.

Було би значно краще, якби він, або його прес-секретар, зробили це до від'їзду до Львова, проте хоча би постфактум…