Сергій Магера: Вода і земля: напрямки екологічного порятунку України, на яких варто зосередитись вже сьогодні

В рамках виїзного засідання парламентського Екокомітету на Львівщині разом з іншими народними депутатами познайомився з роботою потужностей очисної системи чималої річки Західний Буг. Питна вода була і залишається такою ж нашою цінністю, як і надра чи родючі поля. І її цінність в епоху глобального потепління та кліматичних змін тільки зростатиме.

Згідно з прогнозом ООН, до 2050 року понад 5 мільярдів людей проживатимуть у районах з гострим дефіцитом прісної води. Натомість за правильного підходу в України є всі шанси не тільки не відчути дефіцит і забезпечити своїм громадам сталий розвиток, а й зробити з наших вод продукт для експорту, що буде приносити чималі кошти в бюджет.

Близько 80% питної води в країні отримується з поверхневих водойм. На жаль, вони перебувають зараз не в найкращому стані через десятки років забруднень їх відходами як промислових обʼєктів, так і мешканців населених пунктів. Водні ресурси потерпають від викидів, промислових і комунальних стоків. Важкі метали, органічні та бактеріологічні забруднювачі – все це самим негативним образом впливає на наші водойми.

Щоб відновити і зберегти цей ресурс має зʼявитися системна державна політика, що має базуватися на найкращих кейсах з регіонів. Разом з представниками уряду, місцевої влади ознайомились під час відрядження з роботою очисних споруд м. Львова. Робота по їх вдосконаленню, попри війну, триває. Загалом тут мають відреконструювати існуючі каналізаційно-очисні споруди для очищення стічних вод потужністю 2700 м3/добу. При цьому на об’єкті запровадять сучасні енергоощадні технології для зменшення забруднення довкілля. Перша черга вже готова, роботи на другій мають бути продовжені у цьому році.

Ще один важливий напрям “зеленого відновлення” – створення нової системи переробки відходів і рекультивація сміттєзвалищ. Зараз вони займають дев'ять тисяч гектарів території країни – жахливі розміри. Ще до повномасштабної війни там накопичилося 15,6 млрд тонн промислових та побутових відходів. Аби зупинити їх “розповзання” країною і запустити процес їх ліквідації, а також очищення територій, що вони займали, маємо створювати й впроваджувати нове законодавство по роботі з відходами. А також будувати необхідну інфраструктуру, зокрема сміттєпереробні заводи.

У селі Великі Грибовичі на Львівщині ми на власні очі переконалися, що боротьба зі сміттєзвалищами, навіть масштабними – це більш ніж реально. Там триває процес рекультивації сумнозвісного Грибовицького сміттєзвалища. У 2016 році екологічна катастрофа, що виникла там, впливала без малого на життя цілої країни. Проте сьогодні мало що нагадує про ті події. Технічна рекультивація вже виконана на 95%. Надалі передбачається біологічна, тобто висадження зелених насаджень. За результатами полігон в Грибовичах буде виглядати як великий сквер.

“Зелене відновлення” України не має чекати на закінчення війни. Маємо шукати можливості рятувати нашу природу і перебудовувати нашу економіку на “зелену” вже сьогодні. Це цілком можливо за міжнародної підтримки, яку варто активно залучати. Для цивілізованих країн, зокрема ЄС, екологія вже давно стала чи не першим пріоритетом. Попри виклики війни має вона бути на одному з перших місць і для нас. Адже від її стану багато в чому залежатиме, в якому світі будемо жити ми та наші нащадки.