КОЗИР Сергій: ЧОМУ У ЖИТЛОВОЇ ПОЛІТИКИ «НЕ ВСІ ВДОМА»: КОЛИ РІШЕННЯ НЕ ДОХОДЯТЬ ДО ЛЮДЕЙ

Мільйони  українців сьогодні чекають відповідей на дуже конкретні запитання. Чи зможуть вони отримати компенсацію за зруйноване житло? Чому вже виданий житловий сертифікат не гарантує нової оселі? Як діяти, якщо будинок залишився на тимчасово окупованій території? Що робити, коли провести обстеження фізично неможливо?

Саме для цього ми й зібрали засідання Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради. 

На жаль, профільний віцепрем'єр-міністр з відновлення України Олексій Кулеба знову не знайшов можливості взяти в ньому участь. Попри те, що, 50–60% питань, що піднімаються на засіданні, стосуються саме Міністерства розвитку громад та територій. 

Цього разу відсутність міністра пояснили підготовкою до зими. Разом із цим, схоже, «відморозилися» і від відповідей на питання, на які чекали мільйони людей.

Житлові «міни» уповільненої дії 

А головне питання в тому, що програма в офіційній статистиці і програма в житті людини - це часто дві різні реальності. Теж Мінрозвитку третій рік звітує про «єВідновлення», мільярди гривень і тисячі сертифікатів. 

Дійсно, програма «єВідновлення» стала одним із найбільших державних проєктів воєнного часу. Статистика говорить про 206 тисяч родин, які вже отримали різні види компенсацій, 103,9 млрд грн погодженої підтримки, десятки тисяч виданих житлових сертифікатів. 

Але за цими цифрами дедалі частіше проглядається інша реальність. Війна зачепила понад 3 мільйони українських домогосподарств. На цьому тлі житлові сертифікати отримали близько 65 тисяч родин, а реалізувати їх і придбати нове житло змогла лише приблизно половина - близько 33 тисяч сімей.

Люди на місцях стикаються не зі звітами, а з чергами, відмовами, завислими виплатами…  І катастрофічним браком фінансування. 

Найбільш цинічно виглядає те, що проблема виникає вже після того, як людина пройшла весь шлях. Держава перевірила документи. Підтвердила право на компенсацію. Видала житловий сертифікат. І лише після цього з'ясовується, що виконати власне рішення вона поки не може.

Людина вже знайшла квартиру. Домовилася з продавцем, дає завдаток із останніх коштів. Але виплата затримується через нестачу грошей на забезпечення вже виданих житлових сертифікатів. Угода зривається і родина повертається туди, звідки починала.

Так не повинно бути.

Якщо держава підтвердила право людини на компенсацію, вона повинна забезпечити й можливість реалізувати це право. Інакше житловий сертифікат ризикує перетворитися на черговий документ про благі наміри.

Провал дистанційного обстеження №815

Не менший розрив між намірами й реальністю показує і постанова Кабінету Міністрів №815, яка мала дати людям можливість підтвердити знищення житла там, де провести обстеження безпосередньо неможливо.

Сам задум правильний. Але не витримує зіткнення з жорсткою реальністю 

Не можна застосовувати однакові підходи до громади, де комісія може провести обстеження вже завтра, і до Херсона чи Покровська, де безпекова ситуація змінюється щодня, а повторний удар може перекреслити результати попереднього обстеження.

Саме про це говорили представники Херсонщини. Щоб людина змогла отримати компенсацію, громади сьогодні змушені використовувати безпілотники, GPS-координати, повторні фотофіксації, працювати з державними реєстрами, самостійно розшукувати власників зруйнованого житла і допомагати їм подавати заяви. Тобто фактично компенсувати тим, чого сьогодні не забезпечує сам механізм.

Це дуже важливий сигнал.

Коли реалізація державного рішення починає залежати не від того, як воно побудоване, а від того, наскільки винахідливою виявиться конкретна громада чи конкретні посадовці, проблема вже не локальна. Це означає, що перегляду потребує сам підхід.

Політика відновлення повинна виходити не зі зручності адміністрування, а з реальних умов, у яких живуть люди. Саме тому однакові правила не можуть однаково працювати для громад у тилу, територій активних бойових дій і прифронтових населених пунктів.

Не люди повинні підлаштовуватися під державні механізми. Державні механізми повинні навчитися працювати в умовах війни.

Сертифікат якості державного управління

Насправді житлові сертифікати, відірвана від реалій постанова №815, робота місцевих комісій на «мінному» правовому полі чи тернистий херсонський досвід відновлення — це не окремі проблеми. 

Вони лише по-різному проявляють одну й ту саму закономірність.

Сьогодні держава значно краще навчилася створювати механізми, ніж перевіряти, як вони працюють там, де війна щодня вносить свої корективи. 

Саме тому між урядовим рішенням і людиною дедалі частіше з'являються нові бар'єри: десь бракує фінансування, десь процедура не враховує безпекової ситуації, десь громади змушені самостійно шукати рішення, яких не передбачили нормативні документи.

І це вже не питання окремої постанови чи окремої програми. Це питання якості державного управління.

Сьогодні кожен механізм відновлення повинен проходити просту перевірку. Не лише на відповідність постановам чи бюджетним показникам. А на відповідність реальним умовам, у яких живуть люди.

Саме для цього і працює Тимчасова слідча комісія. Не для того, щоб констатувати кількість виданих сертифікатів чи ухвалених рішень. А щоб знаходити місця, де державний механізм перестає виконувати своє головне завдання - допомагати людям реалізувати гарантоване їм право.

Постраждалі від війни українці мають отримати все, що вже гарантовано їм державою. Не після чергового перегляду процедур. Не тоді, коли з'явиться додаткове фінансування чи буде ухвалена наступна постанова. А тоді, коли держава своїм рішенням уже взяла на себе це зобов'язання. 

Саме це і має стати обов’язковим, справжнім сертифікатом якості державного управління.

Виданий сертифікат на житло має завершуватися новосіллям, а не новою чергою за фінансуванням. Програми - однаково ефективно працювати і в тилу, і на прифронтових територіях. Державні рішення - не потребувати ручного «допилювання» на місцях.

 Лише тоді можна буде сказати, що у житлової політики нарешті «всі вдома». 

автор - Сергій КОЗИР, народний депутат України, спізасновник ГО “ВПО України”, голова ТСК з питань розслідування можливих порушень у використанні бюджетних коштів, спрямованих на підтримку ВПО.