КОЗИР Сергій: ДОВГОНАЗВАНЕ МІНІСТЕРСТВО: НЕ ЗАГУБИТИ ЛЮДИНУ МІЖ КОМАМИ

ВПО нарешті отримали окреме місце в системі центральної влади - у довгоочікуваному міністерстві з найдовшою офіційною назвою в Україні. Головне, щоб такою самою довгою не виявилася дорога від державного рішення до реальної допомоги переселенцю. 

Профільному відомству доведеться зібрати в єдину політику те, що роками було розсипане між виплатами, житловими програмами, громадами, фондами та десятками владних кабінетів. 

Міністерство одного маршруту 

Нове міністерство багато в чому виростає з двох великих управлінських напрямів - Мінрозвитку, яке відповідало за громади, житло та відновлення, і Мінсоцполітики, що опікувалося виплатами та значною частиною підтримки ВПО. 

Уже сама управлінська конструкція свідчить: політика щодо ВПО давно переросла межі соціальних виплат і локальних рішень окремих громад.

Йдеться не лише про допомогу на проживання. Йдеться про житло, працевлаштування, евакуацію, компенсації за втрачене майно, доступ до медицини й освіти, розвиток громад та збереження людського потенціалу країни.

Поєднання політики щодо переселенців із регіональним розвитком логічне. ВПО живуть не у міністерствах і не в державних програмах. Вони живуть у конкретних громадах, винаймають там житло, шукають роботу, влаштовують дітей до шкіл і звертаються по соціальні послуги.

Однак нова назва відомства сама собою не усуває старої розпорошеності. Допомогу на проживання адмініструє Пенсійний фонд. Частина соціальних програм залишається у сфері Мінсоцполітики. Житлові інструменти мають різних операторів, бюджети та критерії. За евакуацію, тимчасове розміщення, зайнятість і компенсації відповідають різні органи.

Тому перше завдання «довгоназваного міністерства»  - не запустити ще одну програму, а визначити єдину систему відповідальності.

Людина не повинна сама з’ясовувати, яке міністерство відповідає за її житло, яке - за виплати, а яке - за працевлаштування. Вона має бачити зрозумілий маршрут, строки та конкретного відповідального за кожний етап. 

Мільярди, які не складаються в рішення

За даними Міністерства фінансів, у державному бюджеті на 2026 рік на різні напрями підтримки внутрішньо переміщених осіб сукупно передбачено 72,6 млрд грн - на 16,5 млрд більше, ніж у 2025 році. Цифра солідна.

Але вона розділена між допомогою на проживання, житловими програмами, «єОселею», «єВідновленням», соціальними послугами, ремонтом місць тимчасового проживання, компенсацією оренди та іншими напрямами.

Проблема не лише в тому, достатньо цих коштів чи ні. Головне — чи складаються вони для конкретної родини в реальне рішення.

Можна профінансувати допомогу на проживання, але залишити людину без доступного житла. Можна запропонувати пільгову іпотеку, але не врахувати, що родина не має доходу для першого внеску та щомісячних платежів. Можна відремонтувати місце тимчасового проживання, але не запропонувати його мешканцям жодної подальшої перспективи.

У 2026 році різними житловими програмами планують охопити понад 41 тисячу ВПО. Це важливий результат для тих, хто отримає підтримку. Але в країні нараховується близько 4,6 млн переселенців. Звісно, не всі вони однаково потребують житла. Проте масштаб розриву між потребою та спроможністю чинних інструментів очевидний.

Держава досі переважно управляє програмами, бюджетними рядками та категоріями отримувачів. Профільне міністерство має почати управляти життєвим маршрутом людини.

Евакуація не повинна завершуватися біля транзитного центру. Тимчасове розміщення не має перетворюватися на роки життя у гуртожитку чи модульному містечку. Допомога на проживання не може підміняти житлову політику. А працевлаштування не повинно зводитися до вручення списку вакансій.

Дедлайн у законі 

Першою перевіркою нового міністерства стане запуск оновленого закону про права ВПО. Він набуде чинності 22 жовтня.

Закон передбачає оцінювання потреб переселенців, електронний кабінет ВПО, нові правила обліку, посилення житлових гарантій і комплексну підтримку на етапах адаптації, інтеграції, повернення та реінтеграції.

На папері це означає перехід від формального статусу до реальних потреб людини. Але між правильною нормою закону та її виконанням завжди лежить територія підзаконних актів, бюджетів, реєстрів і міжвідомчого обміну даними.

До 22 жовтня мають бути готові не презентації майбутніх сервісів, а самі механізми. Хто проводить оцінювання потреб? Як його результати впливають на доступ до житла, виплат і послуг? Які дані бачить громада? Куди звертається людина, якщо система оцінила її потреби неправильно або взагалі її не побачила?

Якщо цих відповідей не буде, електронний кабінет ризикує стати ще одним цифровим коридором між старими кабінетами.

Держава вже навчилася добре перевіряти отримувача допомоги. Тепер вона повинна навчитися перевіряти саму себе: чи справді призначена підтримка допомогла людині розв’язати житлову проблему, знайти роботу і не опинитися у фактичній залежності від гуманітарної допомоги. 

Громадам - не лише обов’язки

Поєднання політики щодо ВПО та регіонального розвитку в одному міністерстві відкриває можливість виправити ще одну системну помилку.

Громади приймають переселенців, але далеко не завжди отримують ресурс відповідно до фактичного навантаження. Нові мешканці користуються школами, лікарнями, громадським транспортом, соціальними службами та комунальною інфраструктурою. Усе це потребує додаткових приміщень, фахівців і коштів.

Підтримка громад не може залежати лише від їхньої здатності підготувати проєкт, виграти конкурс або знайти міжнародного партнера. Кількість фактично прийнятих ВПО та структура їхніх потреб мають враховуватися під час розподілу державного фінансування.

За людиною до громади повинні приходити не лише обов’язки, а й ресурс.

Водночас громаду не можна залишати сам на сам із завданням інтеграції. Потрібні єдині стандарти, прогнозоване фінансування та можливість швидко отримати підтримку для житла, соціальних послуг і створення робочих місць. 

Від звітності - до відповідальності

Новому міністерству потрібен не черговий набір показників про кількість нарад, прийнятих заяв і запущених програм. Потрібна публічна оцінка реального результату. 

Скільки евакуйованих людей отримали не нічліг, а подальше житлове рішення? Скільки родин перейшли з місць тимчасового проживання до постійного житла? Скільки ВПО працевлаштовано? Скільки людей отримали компенсацію за втрачений дім? Скільки громад одержали фінансування відповідно до реального навантаження? 

Саме ці показники мають визначати успішність міністерства.

До формування та контролю політики повинні бути постійно залучені народні депутати, Офіс Омбудсмана, громади, Ради ВПО, громадські організації та міжнародні партнери. Не як учасники періодичних консультацій, а як складові постійної системи підготовки, реалізації та перевірки рішень.

Держава не повинна довічно адмініструвати статус переселенця. Ключове завдання - створити умови, за яких цей статус перестане визначати життя людини: вона матиме стабільне житло, роботу, доступ до послуг і можливість самостійно планувати майбутнє. 

Мусимо чесно визнати: політика щодо ВПО роками перебуває в управлінській комі й потерпає від хронічної неузгодженості. А в назві нового міністерства громади, території та переселенці поки що узгоджені лише комами. Тепер їх потрібно нарешті поєднати не розділовими знаками, а реальними зв’язками - між людиною, громадою та державою.

автор - Сергій КОЗИР, народний депутат України, співзасновник ГО “ВПО України”