КОЗИР Сергій: МІНІСТЕРСТВО ВПО Є. А ХТО ВІДПОВІДАЄ ЗА ВПО?

Місяць тому в Україні з’явилося окреме Міністерство у справах громад, територій та ВПО. Рішення давно назріло: понад 4,6 мільйона зареєстрованих ВПО - лише офіційний масштаб проблеми, за яким стоять евакуація, житло й компенсації, МТП, працевлаштування, освіта, медицина, інтеграція у громадах, повернення та реінтеграція.

За такого масштабу внутрішнього переміщення держава справді потребує центру, який бачить проблему цілком, а не лише крізь окремі бюджетні програми та відомчі повноваження. Тому створення профільного міністерства мало означати не просто появу ще одного органу влади, а початок збирання розпорошених механізмів у єдину політику.

Минув місяць, і вже можна поставити перше практичне питання: що саме вдалося зібрати докупи?

Бо поки що за людиною стоїть одне посвідчення ВПО, а перед нею - кілька міністерств, служб, фондів, комісій і реєстрів.

Маршрут через відомчі кордони

Достатньо подивитися на звичайний шлях людини після вимушеного виїзду.

Спочатку її потрібно евакуювати з небезпечної території. Потім знайти тимчасове житло, оформити допомогу, відновити документи, влаштувати дитину до школи, знайти роботу, отримати медичну допомогу. Далі постають питання компенсації за втрачену оселю, постійного житла, інтеграції у новій громаді або можливого повернення.

У житті це один маршрут. В управлінській системі він розпадається на кілька окремих напрямків.

До евакуації залучені профільне міністерство, обласні адміністрації, громади, ДСНС, поліція та гуманітарні організації. МТП і частина житлових питань належать до сфери нового міністерства та громад. 

Соціальний захист залишається у Мінсоцполітики, допомогу на проживання призначає і виплачує Пенсійний фонд. Працевлаштуванням займається служба зайнятості, освітою - МОН і місцеві органи, медичною допомогою - МОЗ та НСЗУ. Компенсація за зруйноване житло має власну систему комісій, реєстрів і процедур.

Такий розподіл повноважень сам по собі природний: жодне міністерство не може підмінити всю державу. Проблема починається тоді, коли між цими ланками немає безперервності, а людина змушена щоразу самостійно з’ясовувати, хто відповідає за її наступну проблему.

На стику відомчих компетенцій не повинна губитися людина. І якомога рідше чути - це не до нас.

Міністерство повної картини

Новому міністерству передали широкий набір повноважень. Воно має займатися політикою щодо ВПО, житловими питаннями, місцями тимчасового проживання, адаптацією у громадах, підтримкою під час евакуації та аналізом потреб переселенців.

Це важлива зміна. Водночас вона ще не відповідає на головне управлінське питання: хто відповідає за результат усього маршруту?

Можна якісно провести евакуацію, але не знайти людині придатного житла. Можна поселити її в МТП, але залишити без доходу. Можна призначити виплату, але не допомогти знайти роботу. Можна забезпечити дитині доступ до освіти, але водночас створити соціальне правило, через яке сім’я втратить підтримку.

Окремі механізми можуть працювати як слід, але вся конструкція для людини - тріщати по швах.

Саме тому інституційна координація не може зводитися до нарад між міністерствами. Нове міністерство має стати тим органом, який бачить повну картину - не окрему виплату, МТП чи етап евакуації, а весь маршрут людини.

Якщо переселенця евакуювали, але через місяць він не має де жити, маршрут не завершено. Якщо йому дали тимчасове житло, але через три роки він усе ще залишається в тому самому МТП, не можна вважати роботу виконаною.

Відповідальність має закінчуватися не передачею людини іншому відомству, а результатом для самої людини.

«Єдине вікно» на черзі 

Необхідність такого підходу фактично визнає і сам уряд.

У схваленій Кабінетом Міністрів Програмі діяльності на 2026–2027 роки передбачено координацію нового профільного міністерства з Мінсоцполітики та запровадження інструментів за принципом «єдиного вікна». Повноцінний єдиний маршрут супроводу та інтеграції ВПО запланований уже на 2027 рік.

Це правильна логіка. Але сам графік добре показує, на якому етапі ми перебуваємо: профільне міністерство вже існує, а єдиний маршрут людини ще тільки належить створити.

Для державної машини рік може здаватися нормальним терміном для вибудовування нової системи. Для сім'ї, яка втратила дім, орендує житло, шукає роботу і рахує кожну гривню, це ще один рік життя в режимі тимчасовості.

Особливо гостро це відчувають ті, хто має статус ВПО не з 2022-го, а з 2014 року. Людина може дванадцять років залишатися внутрішньо переміщеною і досі не мати зрозумілої відповіді, якою є кінцева точка державної політики щодо неї.

Статус ВПО не може перетворюватися на довічну адміністративну адресу.

Держава має розуміти, куди веде людину: до інтеграції в новій громаді, постійного житла, повернення чи іншого сталого рішення. І цей шлях має бути зрозумілим не лише міністерствам, а насамперед самій людині.

Чітка карта відповідальності

Через місяць після створення нового міністерства було б несправедливо вимагати від нього вирішення всього, що накопичувалося роками. Але цілком справедливо вимагати першого публічного звіту про те, як перебудовується система.

Насамперед потрібна зрозуміла карта відповідальності - не органограма Кабінету Міністрів і не перелік повноважень мовою відомчих положень, а проста схема, зрозуміла самій людині.

Хто відповідає за евакуацію і передачу людини до наступного пункту? Хто забезпечує тимчасове поселення і веде житловий маршрут? Хто відповідає за допомогу на проживання, працевлаштування, освіту дітей, компенсацію за зруйновану оселю та інтеграцію в громаді? Хто має втрутитися, якщо рішення двох відомств суперечать одне одному?

І головне - хто відповідає не за окремий етап, а за весь маршрут людини? Тут поки залишається жирний знак питання.

Координація починається там, де в державній системі перестає працювати відповідь «це не наше повноваження».

Запуск. Чи й досі все запущено?

Через місяць після створення нового міністерства питання не в тому, скільки накопичених роками проблем воно вже встигло вирішити. Питання поки що значно приземленіше: чи запрацювало воно за цей час як повноцінний орган влади?

Міністерство було утворене урядом ще 17 липня. Положення, яке визначає його завдання та повноваження, Кабмін затвердив лише 6 серпня - майже через три тижні. Тепер потрібні відповіді на цілком практичні питання:

• чи затверджені структура та штатний розпис міністерства; 
• скільки людей уже фактично працюють у ньому; 
• хто очолює ключові напрями роботи; 
• які функції вже передані від інших відомств; 
• які підрозділи вже сформовані та працюють; 
• хто відповідає за міжвідомчу координацію; 
• коли міністерство нарешті запрацює в повному обсязі. 

Бо створити міністерство постановою — ще не означає запустити його роботу. За назвою і Положенням мають з’явитися команда, структура, розподіл відповідальності та робочі механізми взаємодії з іншими органами.

Саме про це сьогодні потрібна публічна розмова. Не про урочисті підсумки першого місяця, а про те, на якому етапі перебуває реальний запуск міністерства: що вже працює, що досі існує лише на папері - і коли людина відчує результат цієї реорганізації не в постановах, а у власному житті. 

Для ВПО держава повинна діяти як єдина система, навіть якщо всередині неї працюють десятки різних структур. Нове міністерство отримало шанс стати центром такої системи - не забрати собі всі функції, а забезпечити їхню узгоджену роботу і відповідальність за кінцевий результат.

Профільне міністерство потрібне не для того, щоби для ВПО постали ще одні двері, а для того, щоб нарешті з’явився зрозумілий шлях.