Сергій Магера: Війна проти води - як росія намагається отруїти майбутнє України

За інформацією, яку українська сторона передала міжнародним партнерам, росія готує кампанію ударів по критичній інфраструктурі в зимовий період. Серед можливих цілей - насосні станції, очисні споруди, системи тепло- і водопостачання. Окремо повідомлялося про сценарії атак на енергетичні вузли, що забезпечують зв'язок українських АЕС з енергосистемою. Ці дані походять від української сторони, тому їх не можна подавати як незалежно підтверджений план росії. Але досвід попередніх зим показує: удари по системах, від яких залежить базове життя міст, уже стали частиною цієї війни.

Вода особливо вразлива, бо вона залежить від електрики значно більше, ніж ми звикли помічати. Електроенергія потрібна, щоб забрати воду з джерела, очистити її, подати насосами у місто, підняти на верхні поверхи, а потім відвести використану воду і провести її через очисні споруди. Тому за темними вікнами дуже швидко можуть з'явитися сухі крани й непрацююча каналізація. 

І тут починається вже екологічна частина війни. Коли каналізаційні насосні станції або очисні споруди залишаються без електрики чи руйнуються, неочищені стоки можуть потрапляти просто у водойми. Разом із ними - органічні забруднювачі, сполуки азоту і фосфору, патогенні мікроорганізми та інші речовини. Наслідком може стати забруднення річок і підземних вод, дефіцит кисню у водоймах, загибель риби та ризики для питного водопостачання вже далеко від місця самого удару. Вода не знає адміністративних кордонів: забруднення, яке почалося біля одного міста, течія може понести далі через цілий річковий басейн.

Історії вже відомі такі наслідки. Під час війни в Боснії була зруйнована станція очищення стічних вод Сараєва. Після цього неочищені побутові та промислові стоки потрапляли у Міляцку, звідти - у Босну, Саву і зрештою - в Дунай. Поки тривала облога Сараєва проблеми з водопостачанням та санітарією мали вже безпосередні наслідки для здоров'я людей: Human Rights Watch документувала зростання випадків гепатиту, черевного тифу та гастроентериту, а лікарі повідомляли про епідемію дизентерії.

Але нам, українцям, не потрібно далеко ходити за прикладами. Під час облоги Маріуполя у 2022 році зруйновані системи водопостачання та каналізації створили ризик змішування питної води зі стічними водами. ВООЗ тоді готувалася до можливого спалаху холери. І це, мабуть, найстрашніше пояснення того, чому водоканал під час війни - такий самий критичний об'єкт, як електростанція. Коли руйнується система води й каналізації, екологічна проблема дуже швидко стає загрозою здоров'ю тисяч людей.

Ціна руйнування водної та каналізаційної інфраструктури вимірюється не тільки вартістю труб, насосів і очисних споруд. Після руйнування Каховської греблі у 2023 році було затоплено близько 620 км² території у чотирьох областях, а прямі збитки інфраструктурі та активам оцінили приблизно у $2,79 млрд. ООН зафіксувала масштабні наслідки для водопостачання, санітарії, екосистем і сільського господарства. Частина цих наслідків не вкладається у кошторис відбудови: втрачений водний біотоп, забруднений ґрунт чи зруйнована екосистема не відновлюються так само швидко, як труба або насос.

Є й менш помітна катастрофа, яка триває щодня на сході України. Затоплення шахт, пошкодження водогонів та очисних споруд, неможливість нормально контролювати шахтні води створюють ризик винесення у поверхневі й підземні води солей, важких металів та інших забруднювачів. І це той випадок, коли війна може закінчитися раніше, ніж її екологічні наслідки. Ми відбудуємо будинки й електропідстанції, але очищення забрудненого водоносного горизонту може потребувати десятиліть.

Саме тому я переконаний: захист водної інфраструктури цієї зими потрібно розглядати так само серйозно, як захист енергетики. Насосні та каналізаційні станції потребують резервного живлення, водоканали - запасів обладнання і реагентів, громади - альтернативних джерел водопостачання, а системи екологічного моніторингу мають продовжувати працювати навіть під час тривалих відключень. Бо після удару недостатньо просто повернути воду в кран. Треба знати, що цю воду безпечно пити, а річка, з якої її беруть, не стала приймачем неочищених стоків.

Світло після обстрілу можна повернути за години або дні. Воду іноді доводиться рятувати поколіннями. І, можливо, саме це найважливіше розуміти, коли ми говоримо про чергову російську зимову кампанію. Захищаючи водоканал, очисну споруду чи насосну станцію, ми захищаємо не комунальне підприємство. Ми захищаємо річку, землю, здоров'я людей і саме право міста залишатися місцем, де можна жити.