Сергій Магера: Війна знищує українську природу. Хто і як повертатиме її до життя?

Випалені ліси, заміновані заповідники, забруднені водойми, зруйновані природні середовища існування тварин і рослин - це ще один вимір війни, наслідки якого відчуватимуться десятиліттями. За даними ПРООН, бойові дії вже зачепили понад 30% природоохоронних територій України - близько 900 об'єктів загальною площею 1,2 млн гектарів. І якщо зруйновану будівлю можна відбудувати за кілька років, то відновлення складної природної екосистеми може потребувати десятиліть.

Масштаб проблеми виходить далеко за межі безпосередньо постраждалих територій. Пожежі знищують рослинність і місця існування тварин, вибухи та залишки боєприпасів забруднюють ґрунти, а руйнування промислових об'єктів створює ризики потрапляння небезпечних речовин у водойми. 

За результатами п'ятої швидкої оцінки збитків і потреб України (RDNA5), станом на кінець 2025 року прямі збитки у секторі довкілля, природних ресурсів і лісового господарства оцінювалися у 2 млрд доларів, а ширші економічні та соціальні втрати - у 36 млрд доларів. І це ще не остаточний рахунок: значна частина постраждалих територій залишається недоступною для повноцінного обстеження.

Саме на цьому тлі 19-30 жовтня в Єревані проходить COP17 - 17-та Конференція сторін Конвенції ООН про біологічне різноманіття. Вперше держави проводять глобальний огляд виконання Куньмінсько-Монреальської рамкової програми, ухваленої у 2022 році. Один із її ключових орієнтирів - до 2030 року забезпечити ефективне збереження щонайменше 30% суходолу, внутрішніх вод, морських і прибережних територій світу. Для України ця дискусія має особливе значення. Поки світ обговорює, як зупинити втрату біорізноманіття, наша держава змушена захищати природу від наслідків повномасштабної війни.

Водночас Україна не відкладає природоохоронну політику до завершення бойових дій. 10 червня 2026 року уряд схвалив Стратегію збереження біорізноманіття до 2035 року та операційний план її реалізації на 2026-2028 роки. Документ охоплює 23 стратегічні завдання, узгоджені з глобальними цілями. Серед пріоритетів - відновлення деградованих екосистем, розширення природоохоронних територій, захист рідкісних видів, створення системи моніторингу біорізноманіття та інтеграція природоохоронних вимог у державну політику. Це важливий крок, але ухвалення стратегії - лише початок. Головне питання полягає в тому, хто фінансуватиме її виконання.

Перші механізми вже формуються. У квітні 2026 року Україна долучилася до міжнародної ініціативи BIOFIN, яку реалізує ПРООН за фінансової підтримки Німеччини. Її завдання - визначити реальні потреби у фінансуванні біорізноманіття, підготувати відповідний фінансовий план і знайти інструменти залучення коштів. Це принципово важливо, адже природоохоронні заходи конкурують за обмежені бюджетні ресурси з обороною, відбудовою житла та критичної інфраструктури. Тому без міжнародного фінансування, участі громад, науковців і природоохоронних організацій масштабне відновлення буде надзвичайно складним.

Окреме питання - відповідальність росії за завдану довкіллю шкоду. Україна має не лише документувати знищення природних ресурсів, а й домагатися включення екологічних збитків до міжнародних компенсаційних механізмів. Для цього потрібні системний збір доказів, науково обґрунтовані методики оцінювання втрат і міжнародне визнання результатів. Відновлення заповідників, лісів, водно-болотних угідь та інших екосистем не повинно фінансуватися виключно коштом українських платників податків і міжнародних донорів. Держава, яка спричинила ці руйнування, має нести за них відповідальність.

Не менш важливо визначити, яким саме має бути відновлення. Повернути природу до життя - не означає просто висадити дерева на місці знищеного лісу. Спочатку необхідно провести розмінування та оцінити забруднення, дослідити стан ґрунтів і водойм, визначити можливості природного відновлення. Для степових територій, лісів і водно-болотних угідь потрібні різні підходи. Непродумані роботи можуть лише погіршити стан екосистем. Тому основою відновлення мають бути наукові дослідження, постійний моніторинг і рішення, що враховують особливості кожної території.

Українська природа - це не другорядне питання, до якого можна повернутися після війни. Це наша вода, родючі ґрунти, ліси, біологічне різноманіття та природна основа життя майбутніх поколінь. COP17 - нагода ще раз нагадати міжнародним партнерам, що збереження біорізноманіття України є частиною спільної європейської екологічної безпеки.