Сергій Магера: Блокада польсько-українського кордону: право на протест чи торгова війна?

Щоб дати відповідь на це питання, потрібно звернутися до визначення, яке нам каже: “Торговельна війна – найвищий ступінь напруги у відносинах між країнами, пов’язаний з використанням інтенсивних заборонних заходів торгової політики, що можуть призвести до великих матеріальних втрат країни, проти якої вони були заподіяні”. Таким чином, блокада кордону з боку польських протестувальників, враховуючи мовчазну згоду польської сторони, може вважатися нічим іншим, як торговою війною Польщі проти України. Тільки як і більшість війн сьогодення, ця є гібридною. Вона ведеться не безпосередньо польською владою шляхом введення якихось обмежень на рівні законопроєктів чи постанов, а руками проксі-груп. Формально незалежних і непідконтрольних чиновникам, але дивно діючих таким чином, щоб це грало на руку польським правлячим силам.

Вимоги мітингувальників здебільшого зводяться до наступного. Фермери не хочуть впровадження Green Deal (“зеленого курсу” ЄС), вимагають зупинити чи обмежити імпорт сільськогосподарської продукції з України (якого й так практично немає) та вимагають підтримки тваринництва від держави. Перевізники – обмежити права українських перевізників після лібералізації законодавства України з ЄС. Тобто більшість цих проблем стосується або відносин “польська влада-польські профспілки”, або відносин з ЄС – наддержавною структурою, рішення якої можуть бути вигідними Євросоюзу в цілому, але не вигідні безпосередньо польським соціальним прошаркам та правлячим силам. Напряму скасувати їх або відмовитися виконувати влада Польщі не може, адже це матиме наслідки, зокрема на рівні фінансової допомоги від ЄС. Тому шукає інші форми для протидії їм. Зокрема, створюючи умови для протестувальників, прикриваючись правом на свободу зібрань і мітингів.

Кількість цих протестувальників на кордоні зазвичай не перевищує декількох десятків людей. Судячи з інформації журналістів-розслідувачів, багато з них – члени невеличких, радикальних, можна навіть сказати маргінальних обʼєднань. Вони точно не є провідниками думки більшості. Але попри це, жодних дій з боку польської влади, прикордонників та поліцейських, ми не бачимо. Хоча очевидно що інструменти й механізми для цього є. Так, коли радикали почали блокувати рух українських потягів та висипати зерно, що транзитом перевозилося до інших країн ЄС, Польща швидко дала цьому раду. Пункти пропуску та окремі відрізки автомобільних доріг та залізниці були внесені до переліку об’єктів критичної інфраструктури, оскільки, як заявили в польському уряді, ПП з країною, де ведеться війна, мають бути критичною інфраструктурою на випадок будь-якої небезпеки, яка може з’явитися. Риторичне питання: чому ж польській владі так не зробити зі всіма шляхами, що сполучають Україну та Польщу, якщо вони усвідомлюють наслідки дій протестувальників для ситуації на нашому фронті? Риторична відповідь: тому що вони в цій блокаді зацікавлені.

Як окремим соціальним прошаркам, так і Польщі в цілому може бути не вигідною економічна інтеграція України до ЄС. Адже це може створити конкуренцію для них. Поляки, доводять своїми діями, що вони можуть піти (і йдуть) на порушення Угоди про асоціацію, нормативів ЄС, своїх зобов’язань як перед Києвом, так і Брюсселем, і навіть певних норм моралі. І все аби захистити свій ринок. Все, що вони роблять – це економічний протекціонізм, але в найгіршій його формі. 

Як зазначив президент Володимир Зеленський, через польський кордон проходить лише 5% українського агроекспорту. Тож насправді ситуація не в зерні, а, найімовірніше, в політиці. Україна стала заручником внутрішніх суперечок країн-членів ЄС в широкому сенсі, а також конфлікту між польськими профспілками й польськими правлячими колами у вужчому. Коштом нас, як чутливого важеля, вони планують розвʼязувати свої економічні питання. Така поведінка не може вважатися ні законною, ні моральною, і є цілком недружньою. Ми бачимо, як легко декларовані цінності можуть швидко поступитися меркантильним цілям. 

Головний урок, що ми маємо звідси дістати – не потрібно надмірно захоплюватися нашими нинішніми друзями й партнерами. В України, як колись казали британці, мають бути не вічні друзі й союзники, а вічні інтереси. І саме захист інтересів має бути для нас на першому місці, в тому числі й економічних. Влада Польщі має згадати про цінності, які вона неодноразово декларувала, про підтримку Україні, яку вона виголошувала й демонструвала. І шукати інші способи розвʼязання своїх проблем, аніж як шкодити Україні під час виснажливої війни. Сподіваюся, що разом Польща, ЄС та Україна зможуть вирішити цю кризу шляхом переговорів, без введення обмежувальних дій для польської сторони. Але проводити їх на найвищому рівні потрібно якомога скоріше.