Оленка Клочко: Чому відпочинок у Куршевелі з українським прапором – це диверсія проти України?

Вже з самого початку війни з’являлися люди, що тікали з країни. Так, саме «тікали», адже йдеться про боєздатних представників чоловічої статі. Всі пам’ятають черги на кордоні, коли переважно дорогі автівки їхали у супроводі поліції…

Втім, ця тема - окреме питання до наших законодавців, адже за рік, мабуть, вже можна було б розробити дієві алгоритми роботи з тими, хто виїжджає з країни.

Війна триває не лише на передовій, але і в тилу. Багато хто допомагає словами та справами з-за кордону. Хтось відкриває фонди для збору грошей на потреби армії, хтось доносить до іноземців сенс нашої боротьби. І це значний внесок у нашу перемогу. Не кожен готовий жертвувати своїм життям заради інших, проте якщо ти готовий чимось допомагати, це вже непогано.

Адже якщо не говорити про проблему у всьому світі, вона може загубитися в інформаційному просторі та згодом забутися. Так було з Кримом. Так було з Донбасом.

І ніби то з’явилася система: хтось самовіддано боронить Україну в окопах, а хтось так само самовіддано купляє для тих перших все необхідне.

І ніби то всіх все влаштовує, якщо, звісно, таке можна сказати в умовах війни. Усі зайняті спільною справою. Аж тут з’являються відео з різних курортів, на яких чути українську,не заплямовану бодай тінню горячи жалю, на яких поряд з українськими прапорами українці розважаються, слухаючи пісню MC PAPA – VOVA і запиваючи все це «Cristal» (кажуть, вартість такої акції може коштувати більше 20 000 доларів).

Свинська поведінка, п’яний чад, у той час, коли у їх рідній країні тисячі людей віддають свої життя, проливають кров, потерпають від болю та страждають заради майбутнього України.

Що ці люди там, в Альпах, донесуть світові? Як вони представляють йому нашу країну? Як вони їй допомагають? Як на фоні танцюючих п’яних людей у Куршевелі виглядає вся ця війна?

Сьогодні діє проста істина: якщо ти не працюєш на свою країну, вважай, що ти працюєш проти неї.

Вже хіба що ледачі російські журналісти та воєнкори не написали про «бідних українських біженців» у Куршевелі. Хай би з ними. Але як така ситуація вплине на сприйняття війни в Україні звичайними мешканцями Європи? Тими, які своїми податками, доброзичливістю, гостинністю, пожертвами, та власною душею вкладаються у допомогу нам? Керівництво країн ЄС дослухаєтьсядо своїх виборців, а голос простої людини у Європі може впливати на багато що. Чи не стане це причиною для зниження обсягів цієї допомоги?

Якщо так, то це автоматично вплине на ситуацію на фронті. А що далі?

Війна зараз не лише на полях, але й і у головах. Чи можемо ми порівняти втрати від групи диверсантів чи ракетної атаки з тими наслідками, які можуть трапитися після таких відео та такої поведінки?

Як боротися з такими та подібними інформаційними терактами? Попередження та заборона не допоможуть, все одно їх «відмажуть» і вони все забудуть.

Люди, які вважають себе вищими за інших, не перестануть цього робити. Проблема ж не в самому відео, а у відношенні, і, як наслідок – участі у війні громадян різних соціальних груп.