Оленка Клочко: Виправдання Хіросіми — шлях у ядерну безодню

«Атомна бомба врятувала незліченні життя». Так починає свій текст автор NY Post Річ Лоурі, розмірковуючи про Хіросіму і Нагасакі з нагоди 80 років від дня трагедії. Немов того дня під руїнами японських міст не лежали жінки з дітьми, не було криків про допомогу, не було страху і всепроникного жаху. Для нього це сухий факт, історичний розрахунок, зручна цифра, яку можна підставити у формулу «необхідності». 

Річ Лоурі пише про стратегію і порятунок, але замовчує про справжню ціну. 6 серпня 1945 року Хіросіма перетворилася на гігантську піч. Температура в епіцентрі досягала немислимих значень. Люди випаровувалися миттєво. Інші, які опинилися далі, йшли по палаючих вулицях з обвугленими руками та розпухлими обличчями. Шкіра звисала клаптями, а очі ледь відкривалися від опіків. Ті, хто добирався до річок, падали у воду і більше не піднімалися. За три дні загинули десятки тисяч. У наступні місяці вмирало ще більше — від радіації, опіків, інфекцій.

І все це зникає зі статті NY Post. У ній немає болю. Немає облич. Немає історій. Тільки холодна математика: «незліченні життя врятовані».

Далі автор пише, що «зараз ми повинні захищатися від ядерної зброї». В одному реченні він визнає її загрозу, а в іншому виправдовує її минуле застосування. Це чисте лицемірство. Спочатку назвати вбивство сотень тисяч «необхідністю», а потім говорити про мир і безпеку. Таке мислення відкриває шлях до нових злочинів. Будь-яке виправдання минулого удару автоматично стає згодою на майбутній. У такій смисловій парадигмі Хіросіма і Нагасакі перестають бути попередженням і стають прикладом для наслідування. Ті, хто виправдовує бомбардування 1945 року, фактично знімають моральні обмеження з нових атак.

Сьогодні, коли планета сидить на ядерній пороховій бочці, такі заяви від західних партнерів звучать бентежно. Повномасштабний конфлікт в Україні триває вже три з половиною роки, і ми не наблизилися до досягнення миру ні на крок. Нам не дали достатню кількість зброї, нам не постачали її вчасно, і перспектива вийти з війни з мінімальними втратами стає все більш ілюзорною. Наші захисники щосили відбивають атаки ворога, але чим довше триває конфлікт, тим вища ймовірність, що третім містом, яке постраждало від ядерної зброї, стане одне з міст України. З таким настроєм ми перебуваємо в серпні 2025 року, через 80 років від дня однієї з найстрашніших трагедій в історії людства. 

Ядерна бомба не рятує. Вона не приносить миру. Вона знищує людей, сім'ї, міста, пам'ять, життя. Вона обнуляє все людське. І кожен, хто сьогодні шукає для неї виправдання, шепоче світу та Україні: «Я згоден, нехай це повториться».