Сергій Магера: Чотири роки після вільнення ЧАЕС: загроза нікуди не зникла

31 березня 2022 року російські війська втекли з промислового майданчика Чорнобильської АЕС, не намагаючись навіть стримати контрнаступ українських підрозділів. Так завершилася окупація станції, яка стала одним із найнебезпечніших епізодів цієї війни не лише для України, а й для всієї Європи.

Окупація ЧАЕС - явище безпрецедентне. Окопи в Рудому лісі, важка техніка на території ядерного об’єкта, пограбовані та знищені лабораторії, повне ігнорування правил радіаційної безпеки, небезпечний блекаут, персонал у заручниках, змушений працювати без відпочинку Усе це створювало пряму загрозу нової катастрофи. Росіяни фактично поводилися на території станції так само, як поводяться всюди: нищили, крали, нехтували будь-якими правилами і не думали про наслідки.

Окремий вимір цієї трагедії, люди. Понад 300 працівників ЧАЕС і військових, які її охороняли, фактично стали заручниками. Персонал замість звичних 12-годинних змін був змушений працювати без ротації по 600 годин, щоб утримувати критично важливі системи, насамперед охолодження відпрацьованого ядерного палива. Саме професіоналізм і самовідданість цих людей не дозволили ситуації вийти з-під контролю.

Особливо небезпечним став блекаут 9 березня 2022 року, коли через обстріли було пошкоджено зовнішнє електропостачання. Для ЧАЕС це означало ризик втрати контролю над системами безпеки та зупинки насосів басейну-охолоджувача сховища ядерного палива. У таких умовах навіть короткий ланцюг помилок або безвідповідальних дій міг мати наслідки, які відчув би весь континент. Цього не сталося лише завдяки надзусиллям українського персоналу.

Але навіть звільнення станції не означало завершення ядерного шантажу. У лютому 2025 року російський дрон-камікадзе влучив у захисну Арку над четвертим енергоблоком, спричинивши пожежу та серйозні пошкодження Нового безпечного конфайнменту. Тільки міцність конструкції зі спецсталі Метінвесту, а також злагоджені дії українських фахівців і рятувальників дозволили уникнути ще тяжчих наслідків. Це був ще один доказ того, що жодних обмежень у виборі цілей для росії не існує.

І саме тому Чорнобиль не можна розглядати як завершену історію. Те, що сталося там у 2022 році, напряму пов’язане з тим, що відбувається сьогодні на Запорізькій АЕС. Найбільша атомна станція Європи досі залишається під російською окупацією. Її мілітаризація, тиск на український персонал, обстріли, відсутність належного технічного нагляду та блекаути створюють постійну загрозу аварії з непередбачуваними наслідками.

Деокупація і демілітаризація ЗАЕС, повернення її під повний контроль України та МАГАТЕ, -це не просто українська вимога. Це питання безпеки всієї Європи. Щодо Чорнобильської зони, там тривають роботи з відновлення, укріплення та захисту за підтримки міжнародних партнерів. Але головний висновок залишається незмінним: світ не має права звикнути до російського ядерного шантажу. Бо там, де немає табу, ризик катастрофи завжди залишається реальним.