Сергій Магера: Європа повертає річки містам. Україні доведеться повертати річкам життя

Нам доведеться очищати забруднені води, відновлювати зруйновані водні системи й цілі екосистеми. А подекуди фактично рятувати річки від наслідків війни.

Саме тому розмова, яка сьогодні відбувається у Варшаві, для України має особливе значення. Там завершується міжнародна конференція United by Rivers: Flow, Friction, Future - EU Local Dialogue, присвячена відновленню річок, біорізноманіттю, кліматичній стійкості міст та управлінню водними ресурсами. За її підсумками заплановане підписання United by Rivers Declaration - основи для майбутніх партнерств і спільних ініціатив.

Але Україна входить у цю європейську дискусію з зовсім іншої точки. Поки наші партнери вирішують, як краще інтегрувати річки у міський простір і зробити водні системи стійкішими до зміни клімату, ми маємо справу ще й із наслідками війни. І масштаб цих наслідків найкраще пояснюють не емоції, а цифри.

Після руйнування Каховської дамби у червні 2023 року під водою опинилося близько 620 квадратних кілометрів території у чотирьох областях. Повінь безпосередньо зачепила близько 100 тисяч людей, а Каховське водосховище до катастрофи було основним джерелом питної води для понад 700 тисяч жителів півдня України. За спільною оцінкою уряду України та ООН, прямі збитки інфраструктурі й активам становили $2,79 млрд, економічні втрати перевищили $11 млрд. Загалом - майже $14 млрд. І це наслідки руйнування лише однієї греблі.

Каховкою проблема не обмежується. Окремий виклик - Донбас із його шахтами та шахтними водами. Пошкодження і затоплення шахт створюють довгострокові ризики для підземних та поверхневих вод. І це той випадок, коли наслідки війни не закінчаться разом із війною: забруднена вода не визнає лінії фронту, адміністративних кордонів і не очищується після підписання мирних угод. UNEP попереджає, що навіть екологічні наслідки руйнування Каховської дамби можуть відчуватися десятиліттями.

Тому відновлення українських річок не можна залишати на етап “після відбудови” і тим більше зводити до принципу “відбудувати те, що було”. Лише після катастрофи на Каховській ГЕС початкові потреби у відновленні та реконструкції оцінювалися у понад $5 млрд. А попереду - робота з наслідками війни для басейнів Дніпра, Сіверського Дінця та інших річок, очищення забруднених вод і територій, модернізація водної інфраструктури та відновлення екосистем. 

Водна безпека має бути закладена у великий план відновлення України від самого початку, а планувати цю роботу потрібно не шматками в межах окремих громад, а цілими річковими басейнами. І саме тут співпраця з ЄС може дати нам не лише фінансування, а технології, експертизу та спільні проєкти. Європа сьогодні вчиться краще жити зі своїми річками. Наше завдання складніше: зробити так, щоб після війни з ними взагалі було безпечно жити.