Оленка Клочко: Гордість і дурість

Як відомо, існує три противники європейської інтеграції України: Володимир Путін, Віктор Орбан і Роберт Фіцо. Перший використовує грубу військову силу, двоє інших - права голосу в Євросоюзі. А ще існують польські політики-популісти: вони не проти нашої євроінтеграції, але використовують її як засіб шантажу.
 

Таким виявився міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш. В ефірі телеканалу Polsat News він заявив, що реальна політика "повинна поставити ультиматум" і вступ України до ЄС не буде можливим, якщо "питання Волині" залишиться невирішеним. Дивно, але в цьому ж інтерв'ю Косіняк-Камиш палко бажав перемоги нашої країни у війні з росіянами.
 

Насправді, такий дивний підхід цілком зрозумілий, адже тема Волинської трагедії є однією з найпопулярніших тем для польського виборця. І міністр оборони, будучи головою Польської селянської партії, прекрасно це розуміє. Ба більше, у використанні "Волинської різанини" як шантажу нашої країни в питанні євроінтеграції Косиняк-Камиш не самотній: колишній заступник міністра закордонних справ Павел Яблонський також заявляв, що "Без вирішення цього питання не буде довгострокового примирення з Україною". Як бачите, Волинська трагедія в Польщі давно є подарунком для популістів, це суто польський внутрішньополітичний феномен незалежно від рівня польсько-українських відносин.
 

Але чому, як і раніше, існують якісь "невирішені питання", пов'язані з цією давно вивченою темою? Чому досі не знайдено компромісу? Очевидно, що якщо тема Волинської трагедії використовується Польщею як одна з умов для євроінтеграції України, то нашій владі давно слід розв'язувати її щонайменше на парламентському та дипломатичному рівні. Однак цього не робиться. Що це - гордість чи дурість?