Сергій Магера: Кого намагались наслідувати рашисти?

Я не киянин, моє місто - Маріуполь, але ж потрохи переймаючись та дізнаючись більше про історію Києва та події того часу, мене не залишає думка: сьогодення України вже мало відбиток у минулому. Тільки тепер у ролі загарбників виступають рашисти (нагадаю, що це вже прийнятний термін), які акумулювали в собі сталінську диктатуру, методи фашистів та сучасну пропаганду. І цей мікс дійсно отруйний та руйнівний.

Наведу тільки декілька встановлених та доведених фактів з окупації Києва, і цей почерк ви самі впізнаєте, на жаль, і зараз у Маріуполі, Бучі та низці інших зруйнованих міст. Руйнація. По-перше нищили Київ не німці, а саме радянські війська. 18 вересня ними були підірвані мости через Дніпро. Підриваючи Наводницький дерев’яний пішохідний міст загинуло чимало людей. Вони йшли на лівий берег Дніпра, рятуючись. Останнім підірвали ланцюговий міст імені Євгенії Бош (нині там міст Метро). Вокзали, склади, баржі, заводи та фабрики – все це було знищене та зруйноване радянськими військами. 

Про події в Києві на 24 вересня 1941 року письменниця Докія Гуменна в романі “Хрещатий Яр” писала так: “Нам не страшний німець і те, що він буде бомбардувати Київ, як страшно, що наші – більшовики – мінували в місті всі будівлі, що мали цінність, і які будуть підірвані на випадок здачі столиці”. 

Такі дії історики потім пояснювали кількома мотивами. По-перше, Київ та його здача, фактично, врятували москву від окупації, а радянський союз - від капітуляції. Аби ворог не пішов далі, потрібно було максимально позбавити його всієї інфраструктури в місті. По-друге, не забуваємо про кількість поразок у той період Сталіним та командуванням. З 8-15 вересня 1941 року: початок блокади Ленінграду (8 вересня); фактичний програш Смоленської битви (10 вересня. А від москви до Смоленська - лише 400 км); кільце оточення в районі Києва замикається (15 вересня). 

Паніка. Сталін намагається утримувати Київ, фактично, “будь-якою ціною”, і це збільшує кількість загиблих українців у рази. В той час було вбито кілька десятків тисяч чоловік, разом із командуючим Південно-Західним фронтом генерал-полковником М.П.Кирпоносом. А від 200 до 600 тисяч військових потрапило в оточення і були захоплені в полон. 

Навіть новина про окупацію Києва промайнула у зведенні тільки 21 вересня 1941 року. На той час німці вже три дні, як вешталися вулицями. Кілька днів мешканці міста жили спокійно, настало затишшя. Але 24 вересня все змінилося. Близько 16 години дня, в центрі Києва, на Хрещатику почалася серія вибухів. Вони тривали всю ніч. Загинуло безліч цивільних. Так сталінський НКВС позбавлявся центру столиці, наражаючи киян на вірну смерть. До 28 вересня тривали вибухи, а палав Київ ще до початку жовтня. “Наші дурники перевиконали програму завдань і цього разу, залишившись вірними своєму стилю безбатченків дурноголових і геростратів…”. Це так зауважив у “Щоденнику” Олександр Довженко. І ще додав: “Але я про се нікому в житті не скажу, бо слідує говорити, що поруйнували наш “прекрасный, милый Киев фашистские изверги” і що Лавру… висадили в повітря теж вони” (Успенський собор Києво-Печерської лаври підірвали 3 листопада 1941).

Підрив Хрещатика викликав неймовірну лють у нацистів. І виміщали вони її на кожного, хто залишився в місті. Тоді в Бабиному Яру за два останні дні вересня розстріляли понад 30 000 євреїв. А в Києві встановили жорсткий режим: перевірки, облави, постійне полювання, розстріли. З 22 жовтня по 29 листопада 1941 року, за офіційними даними, в Києві було розстріляно 800 киян-заручників.

Читаєш, пишеш про це, і картинки оживають. В моєму випадку, у вулицях, домах та театрі Маріуполя, у ваших… сподіваюсь, тільки по фото зі ЗМІ та соцмереж. Руйнувати, спалювати, нищити, вбивати – ось, що поєднує німецько-фашистських окупантів з рашистами. І це не новина. Але ж, як важливо перегортати історію, осмислювати її, дивитися на голі факти та методи, аби не виправдовувати та не викривляти. Ні, не минуле, а, перш за все, сьогодення.