Рубрики
МЕНЮ
0
Народний депутат України, член Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування
Маріуполець від народження і назавжди
Закон про фінансування політичних партій із державного бюджету був одним із законів так званого “безвізового пакету” і вступив в силу у 2016 році. Тоді його положення виглядали прогресивно: забезпечити право політичних партій на бюджетне фінансування, якщо на останніх чергових чи позачергових виборах народних депутатів вони набрали не менше 2 % голосів виборців (у 2019 році барʼєр був піднятий до 5%). Для цього партії також мали подати фінансовий звіт за новою формою та пройти аудит.
На думку авторів і прибічників закону, він мав зменшити ризики політичної корупції. Адже тепер партії зможуть бути незалежними від своїх спонсорів, явних чи таємних, їхня діяльність фінансуватиметься за кошти платників податків. Наскільки це вийшло - окреме питання, і мова зараз не про нього. А про те, чи доцільно зараз, під час війни за саме існування України, продовжувати витрачати кошти на політичні партії.
Якось українська демократія проіснувала без фінансування політсил пару десятків років. Під час війни, коли ні агітації, ні виборчого процесу немає, чи не проіснувала б ще трохи? Заморозити положення законопроєкту до кращих часів і перенаправити кошти на оборону або або соціальні статті ці кошти здається цілком раціональним. Як і пошукати, чи не знайдеться ще якихось статей видатків в держбюджеті, які можна було б використати більш розумно.
Держава підвищує податки, акцизи, збори мотивуючи це гострим дефіцитом коштів для потреб Сил оборони. Звичайно, дефіцит є, з цим ніхто не сперечається. Однак перед тим, як забирати й так в ненайкращі часи у людей і бізнесу ще більше коштів, чи не потрібно спочатку пройтися по тих статтях розходів, що вже є? І зрозуміти, чи точно вони нам всі зараз потрібні?
Новости партнеров
Другие материалы автора
Новости