Рубрики
МЕНЮ
0
Журналіст, редактор, лінгвіст, волонтер
Українка у Польщі
Щаслива дівчинка з інвалідністю через порушення голосовимови
Авторка блогу "Українська з Оленкою Клочко"
Працювала журналістом у виданнях "Гіпотеза", "Коментарі", "Коментарі. Харків"
Отримала вищу освіту за напрямком "Прикладна лінгвістика", а також "Видавнича справа та редагування" у Харкові
Здобуваю післядипломну освіту у Польщі в Університеті Адама Міцкевича за напрямком "Журналістика та соціальні комунікації" (докторантура)
Займаюся проєктами із вивчення соціальних комунікацій, розвитку та впливу сучасних медіа
Із розвитком технологій кінематографа фільми стали такою ж невіддільною частиною нашого життя, як сніданок або зайняття спортом. Люди відчувають емоції, дізнаються щось нове та цікаве, а також діляться переживаннями з близькими за допомогою кіно. І якщо раніше людські ідеї, фантазії та роздуми переказувалися лише через книгу, то зараз додалася мова кіно.
Із появою чогось нового, незабаром мусять з’явитися і стандарти якості, що вказували б наскільки якісний продукт, наскільки робота, яку виконав творець, щира та унікальна. Так само і з кіно. Якщо для визначення якості хліба у кожної країни свої стандарти, то вищий критерій для фільму – це, однозначно, премія «Оскар». Щорічно, навіть найвідстороненіший обиватель звертає увагу на перелік номінантів та переможців, а після цього обговорює їх на роботі чи вдома з родиною. Цього року Оскар не став виключенням. Деякі з нас були зворушені історією фільму «Кит», і ми щиро раділи поверненню улюбленого актора «Мумії», нас вразила робота Мішель Єо у фільмі «Все, завжди і водночас». Але Оскар це не лише про кіно.
Коли мільйони глядачів зі всього світу прикуті до мікрофона на сцені – це зброя, яка може завдавати удари, сильніші за сотні тих ракет, що постачають нам. Саме зараз, після року війни, у ці тяжкі дні, коли концентрація зброї не дає потрібного результату, потрібно було б допомогти ще й словом. Проте ультраліберальні американські кінокритики продемонстрували, наскільки ніша війна для них не важлива, наскільки наші страждання - буденність, а сам конфлікт зникає з порядку денного. За неофіційними даними, причина в тому, що постраждали від війни «білі європейці»…
Інше питання - чому саме «Навальний» отримав нагороду як найкращий документальний фільм? Невже серед людських лих є недостойні? Та й взагалі, чи доречне порівняння загибелі десятків тисяч українців із отруєнням одного політика в росії? Невже всі офіційні зустрічі з лідерами країн світу, зокрема з США, не дають нам права використовувати всі наявні майданчики та засоби (а не лише зброю в прямому її сенсі) для досягнення перемоги? Чи вона потрібна лише нам, звичайним українцям, а для закордонних інтелектуалів ми – це лише можливість заробітку та піару? Звісно, раніше ми могли закривати на це очі, переконуючи себе, що нам допомагають, тому потрібно приймати всю поміч з належною вдячністю, але ж зараз вони мусять зважати на нашу думку, інакше до чого ми прийдемо у підсумку? Поміняємо залежність від одних на інших? Нам потрібна лише свобода, і лідери, які готові нас до неї привести.
Новости партнеров
Другие материалы автора
Новости