Блог

Сергій Магера: Партнерство заради миру або Чи могли б ми вступити до НАТО без цієї війни

8 лютого 1994 року Україна приєдналася до програми НАТО. “Партнерство заради миру”. В ній, окрім нас, було ще 22 країни. Як європейські, так і колишні республіки колишнього СРСР. Ми виконували відповідні до програми вимоги та, начебто, крокували назустріч вступу до Північноатлантичного альянсу. Але крокували, варто зізнатися, похитуючись. Аж до 24 лютого 2022 року…

0

comments7537

Сергій Магера

Народний депутат України, член Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування

Маріуполець від народження і назавжди

Взагалі до цієї програми НАТО загалом долучилось 50 країн. Поступово велика частина з них (а саме - 30) стала членами Альянсу. Чехія, Угорщина, Польща, Литва, Латвія, Естонія, Болгарія, Румунія та багато інших. Але не Україна. 28 років ми свідомо то пришвидшувались, то призупинялись у своєму русі. Поясню, чому це відбувалось. 

Головним завданням “Партнерства заради миру” було (та й і є зараз) формування міцних збройних сил із абсолютно прозорими процесами планування, бюджетування тощо. Саме ці військові повинні бути готові та навчені брати участь у міжнародних миротворчих операціях під егідою ООН та ОБСЄ. І якщо країна-член Альянсу відчує загрозу у свій бік з боку іншої держави, НАТО зобов'язується реагувати. 

Варто бути відвертими: в різні періоди незалежної України думки про доцільність вступу в НАТО були геть різні. Багато років ми розуміли, що нас там особливо і не чекають. З одного боку, постійно йшли якісь проволочки, відкладання. Нам, фактично, відкрито говорили про те, що у найближчій перспективі членами блоку Україні не бути. Як, наприклад, 2008 року. Тоді постало питання членства і нашого, і Грузії. Але Німеччина та Франція висловились проти. А з іншого боку - ми самі мали враховувати ті воєнні події, які відбувалися з 2014 року на Сході України. 

Східний сусід завжди виступав проти нашого вступу до НАТО. І постійно погрожував нам агресивною реакцією в тому випадку, якщо ми все ж таки візьмемо курс на вступ до Альянсу. І ми, зі свого боку, розуміли, що того сусіда нікуди подіти - так чи інакше, а з ним потрібно рахуватися. Я особисто ще влітку 2019 року виступав за нейтралітет України. І ставив у приклад низку країн, які навіть є членами Європейського союзу, проте не входять до блоку. 

Між тим, у червні 2017 року ВР ухвалила закон. Який тоді викликав низку суперечок. Тим законом знову визначалось, що членство України в Альянсі є нашим стратегічним пріоритетом національної зовнішньої і безпекової політики. І вже буквально за 2 роки набула чинності відповідна поправка до Конституції України. 

Але сам блок не поспішав нас до себе приймати. І в суспільстві знову розгорялися суперечки. Які припинились дуже швидко. Особливо серед мешканців східних регіонів. Буквально в один день. 24 лютого 2022 року. Тоді путінська росія просто не залишила нам вибору. Тепер вже всі розуміють, що без захисту Альянсу, без сильної армії, оснащеної західними зразками зброї, нам нормально жити буде просто неможливо. З цього самого дня на всі побажання та позиції агресивного сусіда нам стало відверто начхати. Адже йде відкрита агресія, безперервні вбивства українців. Як мирних, так і військових. Постійні руйнування цілих населених пунктів. І вже сьогодні іншого шляху, окрім як стати членами НАТО, в нас немає. 

Нещодавно прочитав інтерв’ю колишнього директора ЦРУ Роберта Гейтса, який впевнено заявляв, що “українцям потрібно шукати інші союзи поза блоком НАТО”. Мовляв, уряди європейських країн (так само, як і населення цих країн) не готові та й не хочуть відправляти своїх громадян воювати за Україну. Звичайно, ця думка має право на існування. Проте! Саме зараз усі країни-члени НАТО розуміють, що в разі, якщо Україна не витримає, наступними мішенями для росії будуть саме вони. Всі члени блоку жорстко засуджують цю жахливу загарбницьку війну росії проти України. Вони всіма доступними способами нагадують про свою підтримку територіальної цілісності та суверенітету України. При чому, виключно у межах міжнародно визнаних кордонів. 

Більше того! Члени Альянсу продовжують посилювати санкції проти російського уряду задля того, аби наш ворог не зміг виготовляти ракети та ремонтувати техніку, за допомогою якої руйнує Україну та вбиває наших людей. І саме зараз і НАТО, і держави–члени Альянсу надають Україні допомогу на небаченому до цього рівні.

Буквально 6 лютого цього року Міністр оборони України Олексій Резніков у Києві зустрічався з президентом Парламентської асамблеї НАТО Жоелем Гарріо-Майлям. Під час цієї зустрічі сторони обговорили питання євроатлантичної інтеграції України та очікування від саміту НАТО 2023 року. І тут варто зауважити: Україна вже, по суті, та де-факто - член НАТО. Сподіваємось, що і де-юре не змусить на себе довго чекати. Рішення далі - за країнами-членами блоку. Ми визначились остаточно. 

Шлях, майже в 30 років. І вибір, який ми робимо свідомо, як ніколи. 



comments

Новости партнеров

comments

Другие материалы автора


Новости

Подписывайтесь на уведомления, чтобы быть в курсе последних новостей!