Сергій Магера: Сумнівна мотивація. Чому дистанційна освіта дитини може поставити хрест на допомозі ВПО від уряду?

МОН твердо хоче повернути дітей до шкіл. При цьому не маючи достатньої аналітики, щоб це якось обґрунтувати. Є тільки розмови про зниження рівня успішності, проблеми з працевлаштуванням батьків і т.д. Але чиновники забувають, що “після” не означає “внаслідок”. І ігнорують проблеми, які онлайн-навчання вирішує. Наприклад, булінгу. 

Навчання онлайн проходять сотні тисяч, до мільйона дітей. І багато з них фізично не можуть відвідувати школи через перебування на прифронтових територіях, складнощів облаштування на новому місці після переїзду тощо. А для багатьох батьків – це і цілком свідомий вибір. Для них з різних причин такий формат підходить більше. 

Чому, наприклад, ВПО з Маріуполя, які відвідували там школу, яких все влаштовувало у навчальному процесі, мають замість того, щоб продовжувати відвідувати ту ж релоковану школу в онлайн-форматі, шукати собі нову під загрозою позбавлення допомоги? А що буде з педагогічним колективом таких шкіл, будівлі яких залишилися на окупованих територіях? Поповнять статистику вже не внутрішньої, а зовнішньої міграції? А прифронтові школи, що буде з їхніми колективами? Те саме?

Вважаю, що всі ВПО – це в першу чергу люди, що постраждали внаслідок воєнних дій. Вони вже опинилися в дуже скрутному становищі. І ставити їхні сімейні пріоритети чи бюджети в залежність від сумнівних вимог, не підкріплених жодною нормальною експертизою – просто злочинно. До того ж ще й незаконно, адже запропоновані Міносвіти штрафи порушують Закон України “Про освіту”, який гарантує право вибору місця навчання батькам дитини.

Якщо Міносвіти хоче ширшого повернення до очного навчання – це мають бути позитивні стимули. Потрібно мотивувати батьків заохоченнями, в тому числі матеріальними, вести розʼяснювальну роботу. А не карати штрафами. Однак чомусь між позитивним підкріпленням і покараннями наші чиновники воліють постійно обирати друге.

Батьки та діти мають самостійно обирати школу і форму навчання. Жодних покарань за це бути просто не може, особливо грошових. Та ще й для кого – для однієї з найменш захищених соціальних верств. Завдання міністерства освіти – забезпечити нормальний навчальний процес за будь-якої форми навчання, а не гнати всіх примусово туди, куди їм зручніше. Сподіваюся, що проєкт постанови так і залишиться проєктом, і не буде прийнятий.