Борис Кушнірук: Економічні аспекти мобілізації

Один з військових (Віктор Пилипенко), який з 2014 року майже безперервно захищає Україну від російської військової агресії, написав дуже емоційний, критичний пост щодо “відкупу від мобілізації”. 

Я це питання вже неодноразово публічно коментував, у тому числі і у контексті необхідності відвертої публічної дискусії можновладців, політиків, експертів, військових щодо економічних аспектів мобілізації та неминучих емоцій навколо цього питання.

Основний аргумент противників, до яких відноситься Віктор Пилипенко, умовного “відкупу від мобілізації” – це узаконювання розшарування суспільства за рівнем доходів. Тобто ті, хто може “відкупитися”, це робитимуть, а незаможні громадяни будуть фактично змушені потрапляти під мобілізацію, у тому числі і за тих, хто “відкупився”. 

Це дуже серйозний, вагомий аргумент, якому важко щось протиставити. Бо захист держави від зовнішньої агресії — це не добра воля, а конституційний обов'язок всіх громадян, у першу чергу — дорослих чоловіків, і ніякого різного статусу громадян за матеріальним статусом щодо цього обов'язку Конституцією України не передбачено.

Але життя складніше. Вистояти у війні проти Росії, до того ж затяжній, на виснаження, Україна зможе лише за умови не тільки достатньої кількості військових у ЗСУ, але і економічної витривалості. А ця витривалість може бути забезпечена лише за умови функціонування економіки, створення товарів та послуг, генерації доходів, необхідних для виплати зарплат найманим працівникам, сплати податків. Забезпечити це можуть лише працюючи підприємства. 

В цьому випадку неминуче виникає питання, що державі потрібні не тільки військові, а і ті, хто працюватиме на цих підприємствах. Причому, ми не можемо відродити радянську модель діяльності підприємств під час Другої світової війни, коли основна маса працюючих на виробництвах — це жінки, діти та люди похилого віку, які отримували платню у вигляді продуктового пайка, якого було достатньо лише для того, щоби не вмерти від голодної смерті. Це неможливо з точки зору практичної реалізації, і це недоречно, бо технологічно тип економіки зовсім інший. Отже, нам потрібно мати дорослих, здорових чоловіків не тільки в ЗСУ, а і в тилу. 

Вже не кажучи, що у нас переважно приватна форма власності підприємств. Якщо ми, наприклад, хочемо мобілізувати дорослого, здорового чоловіка, який є власником та/або керівником такого підприємства, ми маємо бути свідомі, що у переважній частині випадків воно неминуче має бути зупинено, а всі наймані працівники звільнені. Це означатиме, що, мобілізувавши такого власника/керівника приватного підприємства, держава наносить собі суттєву економічну шкоду, яка прямо та опосередковано може вимірюватися у багато мільйонів гривень недоотриманих податків до державного та місцевих бюджетів. 

Чимось схожа ситуація, коли в абсолютно хаотичному порядку ми висмикуємо з таких підприємств вкрай цінних для їхнього ефективного функціонування найманих працівників. З такими ситуаціями вже теж довелося стикатися. Власники таких компаній при подібного розвитку подій опиняються у вкрай складній ситуації. 

Звісно, хтось з таких власників за допомогою хабарів або якихось неформальних домовленостей з можновладцями намагаються вирішити питання “броні” щодо себе та особливо цінних найманих працівників. Але такі неформальні домовленості точно не є добрими, бо вони мають дуже суттєву корупційну складову, яка розбещує суспільство і знищує основу справедливості держави. 

Отже, скільки б не був вагомим аргумент щодо рівності всіх у виконанні конституційного обов'язку по захисту держави від зовнішньої агресії, ми не можемо ігнорувати економічні наслідки хаотичної мобілізації. 

Найбільш коректним є механізм надання “броні” на прозорій основі плати за неї. Очевидно, що маємо бути разова плата та регулярні, щомісячні платежі до держбюджету з цільовим спрямуванням на потреби ЗСУ. Звісно, окрім тих податків та соціальних платежів, які сплачуються підприємствами.

Я не берусь визначати їхній розмір. Але вони не можуть бути замалими. Тобто повинно йтися про разові платежі у декілька сотень тисяч гривень і регулярні у розмірі щонайменше у десять тисяч гривень. У той же час вони не повинні бути заздалегідь непідйомні. 

Такий підхід дозволить мобілізувати до держбюджету додаткові десятки мільярдів гривень. Це також сформує більш передбачувану ситуацію для приватних компаній та їхніх власників. До речі, цей підхід може бути поширено і на державні та комунальні компанії, але рішення щодо подібної практики для них має ухвалюватися відповідними урядовими рішеннями. 

Більш того, ті, хто вже заплатив можновладцям за неформальне “бронювання”, змушені будуть заплатити державі. Звісно, якщо не бажають потрапити під мобілізацію. 

У той же час, питання справедливості по відношенню до тих, хто не може “відкупитися” і буде чи вже мобілізований, не зникає. Вже зараз має бути чітко визначені переваги для тих, хто служить. У першу чергу, хто реально є учасником бойових дій (УБД) та постійно знаходиться на “нулі”, а не приїхав з начальством за сотню кілометрів звідти посмажити та поїсти шашличків, або за домовленості з командирами, часто-густо з корупційною складовою, сидить безвилазно подалі від реальної лінії фронту. 

Йдеться про встановлення державних гарантій для УБД щодо соціальних гарантій для них та членів їхніх родин, у тому числі медичного обслуговування не тільки у державних/комунальних, але і в приватних медичних закладах, надання грошових сертифікатів, які після завершення війни вони на власний розсуд зможуть використати для придбання об'єктів нерухомості (землі, житлових будівель), оплаті навчання дітей у вишах та приватних школах, державних компенсацій по сплаті процентів по іпотечним кредитам та на придбання легкового автомобіля кожні 7-10 років, покриття страхових платежів при купівлі у тому числі у кредит, об'єктів нерухомості та легкових автомобілів. УБД повинні мати державні гарантії та субсидування процентів по кредитам при відкритті та веденні протягом перших 5-7 років власного бізнесу. 

УБД повинні мати чіткій пріоритет при влаштуванні на службу у правоохоронні органи та зайняті посад там. 

Система державних преференцій має бути чесним і прозорим “пряником” для тих, хто служить у ЗСУ та є учасником бойових дій. 

Я не висловлюю істину в останній інстанції. Можуть бути додаткові аргументи та пропозиції щодо економічних аспектів мобілізації. Але існуюча ситуація невизначеності та хаотичного процесу мобілізації, з висмикуванням на вулицях тих, кого потім змогли силоміць затягнути до ТЦК, поєднаного з очевидною корупційною складовою — це те, що дискредитує владу та шкодить державі, і точно не посилює обороноздатність України.