Блог

Олексій Голобуцький: "Націоналісти": в Росії невдоволені призначеннями в уряд Казахстану

Токаєв, здається, досягнув домовленості з політичними елітами Казахстану. Але мусить враховувати масові настрої щодо Росії

9891

Олексій Голобуцький

Політтехнолог, політичний експерт. Співзасновник «Агентства моделювання ситуацій» - найстарішої в Україні компанії з політичного консалтингу (існує з 2002 року). З 2009-го року незмінно входить до десятки найбільш цитованих політичних експертів в Україні. Визнаний найпопулярнішим політичним експертом за версією рейтингової платформи Comments.ua два роки поспіль: 2020-го та 2021-го.

45 років, заступник директора Агентства моделювання ситуацій.

За освітою історик (ЛНУ ім.І.Франка).

Онук відомого історика українського козацтва Володимира Олексійовича Голобуцького (1903-1993).

Син професора Петра Володимировича Голобуцького (1938-2010)

Є одним з перших спеціалістів в Україні з питань інформаційного суспільства – перша монографія вийшла друком 1999 року і стала навчальним посібником на багатьох кафедрах (напрямків ІТ, інформаційної безпеки, філософії, державного управління і права, новітньої історії та ін.) українських вишів, її та наступні роботи досі цитують українські автори дисертаційних робіт різних напрямків.

Автор і співавтор багатьох наукових і публіцистичних праць з історії, соціології, політології, проблем інформаційного суспільства, інвайронменталізму тощо.

У 2018-му році через регулярну жорстку політичну сатиру і фотожаби особисто на Путіна потрапив до санкційних списків Кремля: у «списку 322-х» від 1.11.2018 став 60-м.

Є автором сотень поширених мемів щодо українських та зарубіжних політичних діячів, політичної ситуації в Україні.

Аудиторія персональної сторінки у Facebook складає більше 60 тисяч читачів.

В російському інформаційному просторі помалу набирає обертів кампанія щодо «реваншистських націоналістичних настроїв в новому уряді Казахстану»: до «казахських нацистів» віднесли міністра інформації Аскара Умарова і держсекретаря Каріна Тинимбайули. Найпевніше, список буде розширено.

Але поки подібні заяви не вийшли на рівень центральних ЗМІ і топових пропагандистів. Тобто, в Росії поки немає чіткого позиціонування щодо характеру змін в Казахстані. Тому поки немає і масованої інформаційної атаки. Проте очевидно, що загальні тенденції Росії не до вподоби.

І все ж окремі представники російської влади вже пробують розставити нові витичні і позначити нові «червоні лінії». Той же директор Роскосмосу Роґозін в середу висловився щодо кадрової політики влади Казахстану: "На космодроме Байконур мы не будем рады министру [інформації] Аскару Умарову. Мы его там не ждём". В принципі, звична ілюстрація до типової поведінки Росії на "звільнених/ вмиротворених/ врятованих територіях": російський чиновник середньої ланки публічно диктує обмеження прав уряду суверенної держави на стратегічних об'єктах цієї ж держави (чи на певних територіях).

Однак все ж призначення на кшталт Умарова, як і призначення чи залишення на ключових посадах старих кадрів, свідчать про досягнення в Казахстані певної угоди еліт. Токаєв не робить надто радикальних кадрових перестановок – натомість наявні політико-економічні клани погоджуються на усунення з системи безпосередньо Назарбаєва і його родини. Система відновлює рівновагу і всі в профіті – наскільки це можливо за російської окупації під виглядом «миротворців ОДКБ».

З іншого боку, вибір саме таких «радикально проказахських» кандидатур (за прогнозованої реакції на них росіян) свідчить, що 30 років політики Назарбаєва минули не дарма. В Казахстані виросло вже практично два покоління, які геть не в захваті від ідей «братньої любові» і єдності з Росією.

Зауважу, що середній вік казахів на сьогодні – менше від 32 років. Кожен п’ятий має вік 14-28 років – тобто, дійсно народився і виріс за Назарбаєва, його проказахської політики та ідей якщо не Великого Турану, то Союзу тюркських держав (де нема місця Росії в жодній ролі). За 70% (13 мільйонів з 18) етнічних казахів це стає одним з головних чинників, з яким змушена рахуватись будь-яка влада республіки.

Чи зможе спонукати до повернення казахської державної ідеології на проросійські рейки окупація від імені ОДКБ – сумнівно за таких умов. Це не може відбутись настільки швидко, щоб Путін елементарно встиг це зробити, навіть якщо припустити повну відсутність спротиву цим зусиллям з боку тюркських держав і США.