Блог

Олексій Голобуцький: "Закон про олігархів" як новий корупційний механізм

З олігархією треба боротися, а не імітувати боротьбу, створюючи просто новий спосіб управління сформованою системою замість її ліквідації.

12317

Олексій Голобуцький

Політтехнолог, політичний експерт. Співзасновник «Агентства моделювання ситуацій» - найстарішої в Україні компанії з політичного консалтингу (існує з 2002 року). З 2009-го року незмінно входить до десятки найбільш цитованих політичних експертів в Україні. Визнаний найпопулярнішим політичним експертом за версією рейтингової платформи Comments.ua два роки поспіль: 2020-го та 2021-го.

45 років, заступник директора Агентства моделювання ситуацій.

За освітою історик (ЛНУ ім.І.Франка).

Онук відомого історика українського козацтва Володимира Олексійовича Голобуцького (1903-1993).

Син професора Петра Володимировича Голобуцького (1938-2010)

Є одним з перших спеціалістів в Україні з питань інформаційного суспільства – перша монографія вийшла друком 1999 року і стала навчальним посібником на багатьох кафедрах (напрямків ІТ, інформаційної безпеки, філософії, державного управління і права, новітньої історії та ін.) українських вишів, її та наступні роботи досі цитують українські автори дисертаційних робіт різних напрямків.

Автор і співавтор багатьох наукових і публіцистичних праць з історії, соціології, політології, проблем інформаційного суспільства, інвайронменталізму тощо.

У 2018-му році через регулярну жорстку політичну сатиру і фотожаби особисто на Путіна потрапив до санкційних списків Кремля: у «списку 322-х» від 1.11.2018 став 60-м.

Є автором сотень поширених мемів щодо українських та зарубіжних політичних діячів, політичної ситуації в Україні.

Аудиторія персональної сторінки у Facebook складає більше 60 тисяч читачів.

Щодо «Закону про олігархів». З олігархією треба боротися, а не імітувати боротьбу, створюючи просто новий спосіб управління сформованою системою замість її ліквідації.

В Зеленського 2019-го були всі шанси позбавили державу олігархічного контролю. Просто застосувати всі вже створені на той момент механізми: Антимонопольний комітет змусити працювати як належить, НАБУ, САП... Тобто, не треба було шукати якихось нових складних механізмів – все вже було, тільки не працювало. Але Зеленський обрав інший шлях.

Шлях, котрий привів його до «Закону про олігархів» - фактично, до створення власними руками нового, дуже потужного корупційного механізму, котрий, мабуть, переплюнув все, що з Україною траплялось дотепер.

Коли РНБО (чит. «президент», точніше навіть Єрмак, якщо не особисто Коломойський) визначатиме, хто в цій країні олігарх – це явно спроба підпорядкувати одному центру всі тіньові потоки і економічні процеси. Тобто, це створення економічного тіньового фундаменту авторитаризму.

Ну ж очевидно, правда? «Заплати – і тебе викреслять з олігархів». «А ти навіть не сподівайся – ми тебе і твій бізнес знищимо через «антиолігархічні» механізми». Ну і заодно це ефективний інструмент доступу до медійних потужностей – фактично, до всіх медіа країни. Зважаючи на наближення виборів і високу ймовірність позачергових виборів – це вагомий аргумент за антиконституційний і юридично абсурдний закон.

І ще одне. Зеленський після замаху на Шефіра цілком ймовірно перейде до жорстких методів діяльності. Тобто, певна частина політикуму очікує, що Зеленський зірветься на цілковито позаправові дії і ми повернемось до авторитарної системи правління.

Це дуже неприємне припущення. Але я би не сказав, що абсолютно безпідставне і малоймовірне.

Так, це велика спокуса: пробувати вирішувати складні проблеми простим шляхом. Але це веде до глухого кута: проблеми не вирішуються, а прості шляхи швидко закінчуються.

І підсумок: з олігархами не можна боротись в оточенні олігархів, голосами утримуваних олігархами депутатських груп і в позаконституційний спосіб.

Та й я щось не бачу в оточенні Зеленського безсрібників – борців за святу справу боротьби з олігархами.