Павло Шандра: Безбар’єрність та післявоєнні виклики України

Повномасштабна російська агресія поставила перед нами нові виклики, які навіть після закінчення війни супроводжуватимуть наше життя і перевірятимуть наш патріотизм на міцність.

Тут не відбудешся гучними словами — тут потрібні конкретні справи, спрямовані на покращення якості життя всіх наших захисників, які постраждали в боротьбі за Україну.

Політика, як і істина, завжди конкретна. Цим вона й відрізняється від простої риторики. Будь-яке політичне рішення має людський вимір. Ми не можемо повернути час назад і повернутися в 1990-ті роки, коли свідомо розвалювали армію та українську економіку, коли не зуміли вибудувати прагматичні відносини з Росією, щоб мінімізувати ризики війни.

Але ми можемо побудувати таке майбутнє, в якому в Україні хотілося б жити, в якому наші люди знову повірили б у те, що наша країна завжди підставить плече кожному, хто цього потребує, щоб кожен ветеран, який пройшов через горнило війни, відчував турботу держави, заради якої він пройшов через це пекло.

Із цими думками й почуттями я вчора відвідав регіональний практичний форум, присвячений забезпеченню безбар’єрного доступу мобільних груп населення до аптечних і медичних закладів.

Його організаторами виступили як державні структури, так і громадська організація «Безбар’єрні». На форумі я постарався викласти своє бачення синергії аптечного бізнесу і держави в умовах повномасштабної російської агресії.

Треба сказати, що нинішній уряд чує бізнес, який страждає від російських атак. Так, наприклад, уряд в оперативному порядку спростив порядок імпорту та зберігання лікарських препаратів.

Водночас у питанні розміщення пандусів спостерігається справжня вакханалія. Ми бачимо це як на політичному, так і на регуляторному рівні. Наприклад, міністерства раз по раз то об’єднують, то розділяють. Ніхто не замислюється про наслідки й витрати, пов’язані з таким реформуванням державних установ.

Так само держава поводиться і в питанні регулювання стандартів пандусів. Здавалося б, дрібниця, але саме з таких дрібниць складаються відносини бізнесу і держави, а також формується якість життя звичайної людини.

Доходить до абсурду: в одній з аптек ми протягом кількох років п’ять разів переобладнували пандуси, тому що держава постійно змінює стандарти. Це не покращення життя людей, а ускладнення життя бізнесу, який і без того просто виживає в таких складних умовах.

Адже для чиновника, який згодом прийде перевіряти відповідність пандуса встановленим стандартам, часто важливіше формально зафіксувати поточний стан справ, ніж оцінити реальні зусилля підприємця, змушеного підлаштовуватися під правила гри, які постійно змінюються і встановлюються державою.

Варто окремо сказати про те, як наші чиновники систематично порушують біблійну істину: «І якою мірою міряєте, такою і вам мірятимуть». Коли йдеться про дотримання стандартів пандусів на державних об’єктах, наприклад на залізничних станціях, ми бачимо повну невідповідність установленим вимогам, і про це знають усі.

Але перевіряльників це не цікавить. Державний ворон державному ворону око не виклює.

Звичайно, навіть найзручніший пандус не замінить людського фактора. І тут ми стикаємося ще з однією проблемою — підготовкою професійних кадрів у фармацевтиці та їхнім відтоком із галузі.

Із цим стикається не лише наша компанія «Сітімед», а й інші гравці ринку. Ще до війни ми фіксували цю проблему, однак із початком повномасштабної російської агресії ситуація з кожним роком ставала лише гіршою.

Багато фармацевтів залишили країну, деякі просто бояться виходити на роботу або перебираються до безпечніших регіонів. Хоча, з огляду на розширення географії російських атак, складно сказати, де в Україні сьогодні ще безпечно.

На підготовку фармацевта та підвищення його кваліфікації йдуть роки. Давайте не забувати про специфіку нашої пострадянської країни, де люди, як і раніше, при виборі препарату орієнтуються не лише на думку та призначення лікаря, а й на те, що скаже фармацевт.

У такій ситуації праця фармацевта і його готовність служити людям набувають критично важливого значення. Очевидно, що держава не може віддавати пріоритет одним групам населення на шкоду іншим. Є питання, які можна буде вирішити лише після війни, у процесі відновлення України.

Однак уже сьогодні синергія бізнесу і влади може допомогти хоча б частково зупинити відтік людей із професії та дати їм упевненість у завтрашньому дні.

Без держави бізнес не зможе вирішити цю проблему. Саме державі тут належить керівна і спрямовуюча роль.

Після завершення російської агресії знову постане питання про точки зростання української економіки. Навіть в умовах війни українська медицина залишається конкурентоспроможною і ресурсомісткою галуззю. У нас є всі умови для розвитку не лише важкої промисловості, якій доведеться відновлюватися після удару, завданого агресором, а й української медицини, що має високий потенціал створення доданої вартості.

У цих умовах роль аптек, особливо на територіях, які найбільше постраждали від російської агресії, лише зростатиме. Фактично аптеки можуть перетворитися на багатофункціональні хаби — так само, як «Нова пошта» вже давно перестала бути просто поштовою службою.

Сам час вимагає від бізнесу трансформації, але жодна трансформація в умовах війни неможлива без надійної підтримки й гарантій з боку держави.

А ми, український бізнес, як були, так і будемо зі своїм народом. Із перших годин російського вторгнення ми надаємо посильну допомогу нашим військовим і продовжимо робити все, що в наших силах, заради України та її майбутнього.