Павло Шандра: Підозри до слуг народу та наслідки голосування 2019 року

Створені при президенті України Петру Порошенку Національне антикорупційне бюро України (далі — НАБУ) та Спеціалізована антикорупційна прокуратура (далі — САП) оголосили про викриття масштабної корупційної схеми в українському парламенті.

За даними слідства, народні депутати систематично отримували незаконну винагороду за голосування під час сесій Верховної Ради.

Під підозру потрапили троє депутатів від партії «Слуга народу»: Євген Пивоваров, Ігор Негулевський та Юрій Кісєль. За інформацією слідчих, НАБУ вело прослуховування в офісі Юрія Кісєля, де, як стверджується, парламентарям передавалися конверти з грошовими виплатами.

Усім трьом інкримінують порушення статті 368 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за одержання неправомірної вигоди службовою особою. Крім того, стало відомо, що ще один депутат від «Слуги народу» — Юрій Корявченков (у минулому учасник «Кварталу 95» і особистий друг президента, уродженець Кривого Рогу) — покинув територію України.

Те, що сталося, ставить перед Україною екзистенційне питання: у якому напрямку рухатися далі й кому можна довірити свою долю? Ще десять років тому було модно міркувати про необхідність приходу в політику молодих людей, не обтяжених радянським минулим.

Молодості віддавали перевагу перед досвідом. Дві революції — 2004 та 2014 років — призвели до вимивання професійних бюрократичних кадрів. Однак виявилося, що ті, хто прийшов їм на зміну, нічим не кращі, а лише більш голодні й безпринципні.

Таким чином, можна припустити, що голосування за військових дасть приблизно той самий результат, оскільки армія — плоть від плоті суспільства. Якщо військовий іде в політику, це аж ніяк не означає, що він до неї підготовлений.

Це лише підтверджує, що нас неважко обманути, адже ми самі раді обманюватися. Кандидат у президенти України повинен або мати за плечима досвід адміністративної роботи, або представити чітку програму дій, винісши на суд суспільства свою команду.

Те саме стосується кандидатів у депутати Верховної Ради й потенційних кандидатів до Кабінету Міністрів України. Голосування серцем призводить до катастрофи.

У 2019 році країна віддала більшість голосів партії, що не мала жодного політичного й адміністративного досвіду. При цьому з’ясувалося, що ці люди крадуть не з прибутків, як попередні, а зі збитків.

Усі пострадянські чиновники схильні до крадіжок; різниця лише в тому, наскільки вони ефективні в тих галузях, куди їх призначають. Обрані до парламенту й уряду виявилися абсолютно професійно непридатними, зате дуже швидко освоїли схеми заробляння грошей.

У кінцевому підсумку неправильний вибір 2019 року українському суспільству доведеться розхльóbувати ще довго. Зокрема, після війни постануть питання ветеранів, тимчасово переміщених осіб, повністю зруйнованої економіки, критичного співвідношення між народжуваністю та смертністю, відсутності енергетичних потужностей, знищеного виробництва й нестачі професійних кадрів на місцях.

При цьому корупція нікуди не зникне, а податки суттєво зростуть. Ми вже бачимо, як держава планує запровадити ПДВ для малих підприємців, і це тільки початок.

Нездатність розставляти пріоритети й креативно мислити для запобігання російському вторгненню породила ситуацію, за якої українська держава буде змушена десятиліттями витрачати величезні кошти на утримання армії.

Це навантаження ляже на український бізнес. Крім того, з економіки будуть виведені сотні тисяч працездатних людей, які могли б повернутися на ринок праці й сприяти зростанню економіки; натомість вони перебуватимуть у казармах.

Наступні вибори можуть або стати відправною точкою для відновлення, або призвести до подальшого погіршення політичного та економічного клімату в суспільстві. Прихід військових у парламент може виявитися черговою політичною технологією, за допомогою якої великі олігархи та їхні європейські партнери вкотре обдурять виборців.

Це не означає, що військові не повинні бути представлені в парламенті — безумовно, повинні, але вони зобов’язані відповідати певним критеріям, необхідним для ефективної роботи.

У політиці вкрай важлива зрілість. Якщо для банків принципово важливим є проходження клієнтами процедури KYC (know your customer — «знай свого клієнта»), то чому суспільство ставиться до цього питання настільки легковажно?

До Петра Порошенка можна ставитися по-різному, однак до того, як стати президентом, він устиг двічі побувати міністром і був депутатом Верховної Ради України. Суспільство не обирало «кота в мішку», на відміну від тих, хто прийшов на зміну Порошенку.