Павло Шандра: Польський економічний форум та позиція України

Наприкінці минулого тижня з’явилися наполегливі чутки про те, що українська влада має намір бойкотувати польський економічний форум. Натягнутість у відносинах двох країн чимось нагадує стосунки в родині.

Якої б ідилії не дотримувалися подружжя, одна ненароком розбита тарілка здатна розбудити весь той негатив, який накопичувався роками. У ситуації наших двох країн таким питанням стала заборона польським урядом імпорту і транзиту українського зерна, яке в умовах російських атак на морі змушено рухатися сухопутними маршрутами.

В якийсь момент польські фермери почали протестувати проти українського зерна, яке часто залишалося в Польщі всупереч запевненням про транзит. В умовах підготовки до парламентських виборів польський уряд змушений був реагувати на обурення своїх фермерів.

Подібна політика викликала непорозуміння в Києві. У результаті чого представники влади непублічно відмовились від поїздки на форум. Більше того, з’явилися чутки про те, що Україна планує звернутися до СОТ зі скаргою на Польщу. Ось у такій зарядженій обстановці відбувся польський економічний форум цього року.

Цей форум виник на початку польської незалежності, коли Варшава рухалася швидкими темпами шляхом реформ і будівництва сучасної державності. На відміну від країн пострадянського простору, реформи у Польщі мали системний і справедливий характер. У результаті за всіх складнощів у Польщі, незважаючи на розмір економіки, ви не зустрінете жодного олігарха.

Це була цілком усвідомлена мета тодішнього автора реформ Лешека Бальцеровича, котрий прагнув, з одного боку, створити компактну державу, з іншого – провести приватизацію так акуратно, наскільки це в той період було лише можливим.

Відразу зазначу, що під компактною державою малися на увазі не територіальні поступки, а створення невеликої бюрократичної машини, яка могла би забезпечити стабільне проведення реформ для вступу до НАТО та Європейського Союзу.

Польща не знала заставних аукціонів та лихих 1990-х. Багато в чому відіграв свою роль і менталітет поляків. На відміну від пострадянського простору, Польща отримала комуністичний уряд лише 1945 року. Відповідно до 1990 року ще були живі ті, хто пам’ятав інше життя.

Тих, хто міг виїжджати за межі СРСР і відвідувати країни РЕВ, було замало, і всі вони відзначали разючий контраст між СРСР і Польщею. Крім того, країни Балтії всередині СРСР жили краще за інших 12 республік.

На початку 1990-х у Польщі не було дискусій щодо майбутнього вектора руху як усередині країни, так і за її межами. Ось промовистий приклад. 1995 року до влади приходить лідер Соціал-демократичної партії Польщі Олександр Кваснєвський, який одразу виступив за продовження ринкових реформ і зближення із Заходом.

Його відмінність від Леха Валенси полягала в тому, що Кваснєвський виступав за посилення соціального захисту простих поляків та поступовий характер реформ. Таким чином, прихід Кваснєвського означав не кардинальні зміни, а лише рух маятника вліво.

Інша ситуація була в Росії, де 1996 року до влади міг прийти комуніст Геннадій Зюганов, який сприймався як втілення радянського минулого. Зюганов виступав проти бізнесу та проти зближення із Заходом. У результаті в Росії було створено владно-олігархічну коаліцію проти Зюганова, яка разом з останнім поховала і будь-яку альтернативу.

В Україні справи були приблизно такі самі, але навіть гірші. Комуністів очолював Петро Симоненко – справжній пройдисвіт і хабарник. До того ж агент ФСБ. Історія підтвердила ці підозри, коли Симоненко після початку російського вторгнення залишив Україну, влаштовуючись у Росії.

Компактна державна система, вступ до Європейського Союзу та НАТО, правильні ринкові реформи – всі ці фактори привели до того, що через тридцять років Польща значно випереджає за рівнем свого розвитку Україну. Російська інтервенція та агресія посилили відставання України. Більше того, сотні тисяч українців змушені були переселитися до Польщі в пошуках безпеки та кращого життя.

Але будь-яка криза створює ще й можливості. Поляки зацікавлені у співпраці з Україною. Для Варшави Україна є природним союзником. Ця теза постійно звучала на форумі. Синергетичний ефект від економічного об’єднання двох країн був би дуже великим. Саме тому поляки є найактивнішими адвокатами України у справі інтеграції до ЄС та НАТО.

Вступ України до ЄС посилить позицію не лише України, а й Польщі. Зрештою центрально-східна вісь набуде важливого геополітичного значення. Польські інвестори бажають заходити на український ринок. Але їм потрібні зрозумілі правила гри та мінімізація всіх ризиків. Спілкування з українськими чиновниками призводить до надто великих витрат.

Потрібно мінімізувати будь-які бар’єри між нашими країнами. У результаті синергія від нашої взаємодії дасть свої плоди не тільки в промисловості, а й у хайтеку, зеленій енергетиці, медицині та розвитку штучного інтелекту.

У рамках форуму також порушувалося питання про майбутнє наших співгромадян у Польщі. Вони мають продовжувати відчувати зв’язок з Україною, водночас громадяни України, які постійно проживають на території ЄС, мають отримати право впливати на місцеві бюджети через участь у голосуванні. Тим паче багато з них уже стали активними платниками податків у польську економіку.

Які б політичні проблеми не псували наші відносини, Польща залишиться стратегічним партнером України та безумовно нашим великим другом.