Блог

Марина Ставнійчук: Між національною трагедією та правовим нігілізмом: держава зобов’язана захистити права людини в процесі мобілізації

Ситуація з діями представників ТЦК у Львові вийшла далеко за межі не лише здорового глузду, а й базового правового поля. Те, що ми спостерігаємо, є проявом відвертого правового нігілізму, який уже сьогодні становить загрозу внутрішній стабільності держави. Ідеться не про поодинокі інциденти, а про системну кризу, яка накопичувалася протягом тривалого часу та нині проривається у формі масового суспільного спротиву.

0

Марина Ставнійчук

юрист

юрист, кандидат юридичних наук, Заслужений юрист України. Голова правління Громадського об'єднання «За демократію через право», віце-президент Світового конгресу українських юристів

Львів у цій історії — лише один із симптомів. Подібні критичні ситуації вже виникали на Рівненщині, в інших регіонах України, а також у Києві, зокрема на Троєщині напередодні масованих обстрілів 14 червня. Тоді увага суспільства була зміщена через трагедію ракетних ударів, але сам факт конфлікту нікуди не зник. Це означає, що ми маємо справу не з випадковістю, а з закономірністю.

 

Українське суспільство перебуває на п’ятому році повномасштабної війни. Втома — як психологічна, так і фізична — є природною і неминучою. Неможливо нескінченно вимагати від людей мобілізаційного ресурсу без відповідної правової рамки, без поваги до їхньої гідності та без чітких, справедливих правил. На початку вторгнення армія поповнювалася завдяки безпрецедентному припливу добровольців. Саме цей фактор дозволив зупинити ворога. Сьогодні ситуація інша: значна частина мотивованого ресурсу вже воює, а суспільство виснажене.

 

Українські кладовища, що стрімко зростають у кожному місті й селі, є болісним нагадуванням про ціну цієї війни. Це наша спільна національна трагедія. Саме тому влада не має права ігнорувати проблеми мобілізації, прикриваючись риторикою про «ворожі наративи». Так, російська пропаганда використовує кожен інцидент. Але це не скасовує головного: порушення прав людини з боку представників ТЦК мають системний характер і потребують негайної реакції держави.

 

Окрему тривогу викликають практики примусу, публічних «вибачень», демонстративних затримань і застосування сили. Сихівський інцидент став символом цієї тенденції. Виникають принципові питання: чи достатньо «роз’яснень» родичам тих, хто помер після так званої «бусифікації»? Чи будуть відкриті розслідування і публічні суди? Чи понесуть відповідальність ті, хто перевищував повноваження і застосовував насильство? Без відповідей на ці питання будь-які заяви про «наведення порядку» виглядають як імітація.

 

Ситуація ускладнюється ще й тим, що суспільство не має доступу до інформації про реальні критерії перевірок ТЦК. Чи йдеться про контроль за дотриманням прав людини, чи лише про виконання планів мобілізації за будь-яку ціну? Закритість породжує недовіру, а недовіра — конфлікт.

У цих умовах держава зобов’язана невідкладно запровадити чіткий, прозорий і деталізований законодавчий механізм мобілізації. Має бути визначена повна процедура — від першого контакту з громадянином до завершення всіх адміністративних дій. У цьому механізмі повинні бути імперативно закріплені права, обов’язки та юридична відповідальність усіх сторін, передусім — жорстка відповідальність посадових осіб за перевищення повноважень.

 

Ключовим елементом має стати встановлення чітких заборон. На законодавчому рівні необхідно прямо заборонити будь-які форми незаконного позбавлення волі, насильницького утримання, вилучення особистих речей, психологічного тиску та інші практики, що порушують права людини. При цьому перелік таких заборон має бути відкритим, щоб охоплювати ситуації, які неможливо передбачити заздалегідь, але які можуть виникати на практиці.

 

Окремо слід реформувати систему військово-лікарських комісій. Реальний стан здоров’я, а не формальні процедури, має бути визначальним фактором у прийнятті рішень. Йдеться не лише про права людини, а й про ефективність армії.

 

Водночас необхідно чесно визнати: навіть у разі активізації переговорного процесу мобілізація не припиниться миттєво. Потрібна системна демобілізація, ротація та відновлення тих, хто воює роками. Без цього неможливо зберегти боєздатність армії.

 

Безумовно, у разі скоєння тяжких кримінальних правопорушень винні мають нести відповідальність. Але це не замінює головного — необхідності негайного і глибокого реформування мобілізаційної політики як такої.

 

Сьогодні очевидно: держава опинилася між двома реальностями — національною трагедією війни та ризиком правового розпаду всередині. І якщо не буде встановлено справедливі, прозорі й обов’язкові для всіх правила, цей розрив лише поглиблюватиметься.

 

Саме тому я закликаю Міністра оборони припинити реагувати на кризу репресивною логікою і перейти до справжніх, системних змін. Сихів — це не випадковість. Це перший дзвінок.


comments

Новости партнеров

comments

Другие материалы автора


Новости

Подписывайтесь на уведомления, чтобы быть в курсе последних новостей!