Марина Ставнійчук: Рівність постраждалих від війни — це обов'язок держави, а не питання вибору

І зрозуміло, що влада в державі намагається саме на цей випадок реагувати максимально оперативно. Проведені урядові наради, відпрацьований механізм відновлення території, житлового фонду та допомоги громадянам, які постраждали внаслідок цієї трагедії. Кабінет Міністрів України ухвалив рішення виділити 3,04 млрд грн із резервного фонду державного бюджету на відновлення громади Вишневого. Це виплати компенсацій за зруйноване та пошкоджене житло, відбудова знищених осель, капітальний ремонт багатоквартирних будинків та відновлення інженерних мереж.

Добре, що держава практично впродовж кількох днів знайшла можливість ухвалити відповідні рішення і виділити кошти. Дуже хотілося б, щоб усі ці зобов'язання були виконані в повному обсязі. Але ситуація в країні з постраждалими цивільними є набагато глибшою.

Хоч випадок Вишневого викликає співчуття у всіх нас, ця проблема не має точкового характеру. Це системна, комплексна проблема. Російська Федерація протягом років масово знищує житлову та соціальну інфраструктуру практично в усіх регіонах України.

Це Суми, Чернігів, Харків, Запоріжжя, Дніпро, Кривий Ріг. Це десятки інших менших міст і громад. Цей перелік можна продовжувати дуже довго. І виходить так, що в одних випадках держава приділяє проблемі надзвичайно велику увагу, оперативно запускає механізми відновлення, а в інших випадках люди залишаються сам на сам зі своїми бідами.

Фактично йдеться про справедливість і рівність усіх цивільних перед державою. Права громадянина, який постраждав від російської агресії, не можуть залежати від того, в якому регіоні було зруйновано його будинок чи наскільки резонансною стала конкретна трагедія. На жаль, сьогодні ми бачимо, що цей принцип реалізований далеко не повною мірою. 

Є міжнародний аспект цієї проблеми. Він пов'язаний із майбутнім відшкодуванням шкоди, завданої Російською Федерацією як Україні, так і кожному громадянину окремо. Для цього надзвичайно важливо мати повний реєстр постраждалих. Держава вже працює над цим напрямом, але ця робота має бути значно активнішою, адже саме вона стане основою майбутнього міжнародного компенсаційного механізму.

Але є і внутрішня проблема, яка сьогодні не менш серйозна. В Україні досі немає єдиного статусу цивільного потерпілого. Людина далеко не завжди автоматично потрапляє до відповідного реєстру, навіть якщо її будинок визнано непридатним для проживання або житло повністю зруйноване.

Так, органи місцевого самоврядування та держава надають певну допомогу цивільним особам. Але дуже часто це мінімальна допомога. І треба чесно сказати — нерідко це невиправдано мінімальний обсяг підтримки.

Саме тому необхідно завершити формування цілісної системи захисту цивільних осіб, які постраждали від російської агресії. Сьогодні існують окремі механізми фіксації руйнувань, працюють програми відновлення, надається гуманітарна допомога. Але немає повноцінної правової моделі, яка об'єднувала б статус постраждалої особи, державний реєстр, систему допомоги, компенсації, реабілітації та подальшого міжнародного відшкодування в єдиний механізм.

Має бути чітка послідовність: постраждала особа — визначений законом статус — єдиний державний реєстр — невідкладна допомога — компенсація — відновлення житла — реабілітація — міжнародний компенсаційний механізм.

Не менш важливо забезпечити автоматичне внесення інформації державними органами. Адже всі необхідні дані вже сьогодні надходять до поліції, медичних закладів, органів місцевого самоврядування та інших державних органів. Людина, яка пережила трагедію, не повинна самостійно проходити складний бюрократичний шлях, доводячи очевидні речі.

Окремо необхідно передбачити чіткі гарантії для дітей, людей з інвалідністю, людей похилого віку та інших найбільш вразливих категорій. Такі гарантії існують фрагментарно, але вони повинні бути систематизовані, зрозумілі й однаково застосовуватися на всій території України.

Не менш важливо вже сьогодні відпрацювати єдиний алгоритм формування доказової бази щодо кожного випадку руйнування, поранення чи загибелі цивільних. Це потрібно не лише для внутрішнього кримінального провадження. Це потрібно і для майбутніх міжнародних судових процесів, коли йтиметься про відповідальність Російської Федерації за воєнні злочини, злочини проти людяності та відшкодування шкоди, заподіяної Україні й українським громадянам.

Є ще одна проблема, яку дуже яскраво висвітлює саме ситуація у Вишневому. Це питання бюджетної прозорості та справедливого розподілу державної допомоги. Суспільство повинно розуміти, за якими критеріями визначаються обсяги державної допомоги і чому в аналогічних ситуаціях громадяни отримують різний рівень підтримки. Саме тому потрібен реальний парламентський контроль як за якістю допомоги цивільним, так і за розподілом державних і місцевих бюджетних коштів.

Сьогодні, навіть на прикладі Вишневого, ми бачимо, що в державі все ще фіксується певна нерівність між різними категоріями цивільних потерпілих. Цю ситуацію необхідно долати.

Нам потрібен єдиний статус цивільного потерпілого. Нам потрібен єдиний державний реєстр. Нам потрібне автоматичне внесення інформації державними органами. Нам потрібна зрозуміла система гарантій, яка супроводжуватиме людину від моменту, коли вона стала жертвою російської агресії, і до отримання повної державної та міжнародної компенсації.

Тільки тоді можна буде говорити про справедливість. І тільки тоді принцип рівності всіх громадян України перед державою стане не декларацією, а реально діючою правовою нормою.