Петро Олещук: Чи є альтернатива перезавантаженню Конституційного Суду?

Очевидно, що зараз найбільш обговорюваною темою є протистояння між Президентом В. Зеленським та Конституційним Судом. Для широкого загалу розпочалося воно неочікувано. Водночас, сама проблема існування у нинішньому вигляді КС, його політичних функцій та суспільної ролі сформувалася зовсім не вчора.

Вчергове Суд привернув до себе увагу, визнавши неконституцінйим ряд положень ухваленого не так давно “антикорупційного законодавства”. Рішення КС означає скасування електронного декларування, скасування повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції на повну перевірку та моніторинг способу життя, скасування незаконного збагачення і конфіскації активів, набутих корупційним шляхом, скасування недостовірного декларування.

Неконституційною визнали кримінальну, адміністративну, цивільну та дисциплінарну відповідальність за корупцію. За хабарі та підкупи, незаконне збагачення чиновників, привласнення або розтрату майна, нецільову витрату бюджету, зловживання впливом (справи, які розглядає Вищий антикорупційний суд). Все це поставило під сумнів подальші антикорупційні дії в Україні, а також викликало не дуже позитивну реакцію з боку “західних партнерів”. Уже почали лунати заяви про “скасування безвізу” з ЄС для українців.

На цьому тлі президент Зеленський поспішив відреагувати, запропонувавши в якості вирішення проблеми повне “перезавантаження КС”.  Він, зокрема, вніс до парламенту проект закону №4288 Про відновлення суспільної довіри до конституційного судочинства.

Законопроект складається з трьох статей.

Верховній Раді пропонується: 1) визнати рішення Конституційного суду про демонтаж системи електронного декларування – нікчемним (таким, що не створює правових наслідків); 2) визнати, що повноваження наявного складу Конституційного суду, який допустив нікчемне та антиконституційне рішення про демонтаж електронного декларування, припиняються з дня набрання чинності цим законом; 3)

суб'єктам призначення суддів Конституційного суду пропонується невідкладно розпочати процедуру відбору на конкурсних засадах з подальшим призначенням у порядку, визначеному Конституцією України та законом Про Конституційний Суд України, нового складу Конституційного суду.

Все це викликало украй неоднозначну реакцію в українських політичних колах. Хтось пропозиції підтримує, хтось виступає рішуче проти. При цьому, жоден політик публічно не наважується визнати рішення, ухвалені КС раніше, повністю правильними. Навпаки, усі деларують необхідність продовження боротьби з корупцією. Однак вважають пропозиції президента “занадто різкими” та хочуть обмежитися внесенням до законодавства певних “поправок”.

Однак чи справді у цій ситуації якісь косметичні зміни можуть щось врятувати?

По-перше, зараз усім стає очевидно, що наявний склад Конституційного суду 1) проігнорував реальний конфлікт інтересів, 2) порушив процедуру ухвалення рішень, 3) порушив конституційні принципи власної діяльності, 4) посягнув на частину конституційних повноважень парламенту, 5) заблокував роботу органів державної влади і місцевого самоврядування через намагання «виключити» НАЗК.

По-друге, рішення КС має руйнівні наслідки уже зараз. Уже зараз співпраця з ЄС під загрозою. Уже зараз не можуть розпочати роботу органи самоврядування, обрані на останніх виборах. Уже зараз закриваються справи проти корупціонерів. Чи є у нас час “латати” законодавство за визначеними процедурами?

По-третє, запропоноване президентом рішення справді не спирається на наявні у законодавстві та конституції норми, а є, фактично, політико-правовим. Так само як і рішення про повренення до редакції Конституції 2006 року та про відсторонення від президентства В. Януковича, ухвалені Верховною Радою у вигляді постанов у лютому 2014 року. Вони так само були політико-правовими, і вони діють досі. На той момент просто не було іншої альтернативи, і парламент, як єдиний дієздатний орган, був змушений взяти тоді на себе відповідальність. Зараз ситуація подібна. Загроза для держави - очевидна. Водночас, законодавець, коли писав Конституцію України, не передбачив варіанти реакції у випадку, коли Конституційни Суд, будучи гарантом Конституції, сам ухвалює неконституційні рішення. Це вагома “діра” української правової системи, але чи є ця діра підставою для того, аби ставити під загрозу саму державність?

По-четверте, “як раніше” уже не буде, і не може бути. Ми не обійдемося без серйозної реформи Конституційного Суду, який вийшов за правовs межs, маючи надзвичайнs повноваження. Чи задумувався у нас хтось ранsше, що КС має необмежені можливості нормотворчості, але ні за що не відповідає, ухвалюючи рішення, що не можуть бути переглянуті? А саме це, приміром, породило ситуацію, яка, зрештою, призвела до узурпації влади Януковичем. А ця узурпація породила Майдан. На жаль, після Майдану нова влада зайнялася не зміною цієї дискредитованої інституції, а почала використовувати її у власних інтересах. Результат - закономірний. Нас знову вганяють у штучну кризу, яку треба терміново вирішити.

Я розумію аргументи противників президентської ініціативи. Вони справедливо вказують на відстуність процедури “перезавантаження КС” в українському конституційному праві. Але що робити у ситуації, коли вона - патова, а рішення у конституційному праві просто немає. А якщо завтра КС, спираючись на необмежені повноваження, вирішить відродити СРСР, ми теж будемо посилатися на “чисті норми”?

Звісно, краще, аби все було вирішено на основі переговорів, норм та політичного консенсусу, але іноді це просто неможливо. Це було неможливо, зокрема, у лютому 2014 року. Сподіваюся, що цього разу політичну кризу Україна переживе спокійніше.