Петро Олещук: Пастка «ринкових тарифів»

Початок нового року супроводжується в Україні масовими протестами проти підвищення тарифів на комунальні платежі. Обурення громадян не може нікого особливо дивувати. Пандемія, карантин, численні обмеження та зниження доходів — реальність, в якій живе зараз більшість українців. Тож для багатьох підвищення тарифів сприймається ледь не як “остання крапля”.

Водночас, треба нагадати, що дане підвищення логічно пов'язане із проведеною кілька років тому реформою, сенс якої полягав у впровадженні в Україні ринкових тарифів на комунальні послуги. Теоретично, це все мало зробити тарифоутворення справедливим та позбавленим будь-яких політичних впливів. На практиці ж усе виявилося не так просто як у теоретичних “розкладках”.

Ринок, як виявилося, не є універсальною відповіддю на усі проблеми, і сезонні коливання можуть позначатися досить серйозними коливаннями вартості газу (і не лише) для населення. Хоча, звісно, не лише у сезонних коливаннях справа. Державний Нафтогаз пропонує постачання газу для населення за ціною у січні за ціною 7220 гривень. Звісно, це теж багато, але при цьому є компанії, які пропонують ціну до 10800 гривень за тисячу кубометрів. Середньозважена ціна на ринку складає 9618 гривень. Це дані, які наводить в.о. міністра Юрій Вітренко. І хоча від початку дії ринкових принципів тарифоутворення у нас діє 50 постачальників газу для побутових споживачів, однак “балом правлять”і далі олігархічні компанії, які прагнуть використати кожну нагоду, аби зірвати побільше. Зрозуміло, що олігархічні постачальники зубами вгризаються у “клієнтів”, розглядаючи останніх ледь не як кріпаків, і роблять усе для протидії зміни постачальника газу. Ну і найбільше невдоволення у громадян викликає абсолютно неадекватний, високий тариф на транспортування газу. Ні, ну якщо реально зробити тариф трохи більше 7 тис. грн., то тариф у 10 тис. Нічого окрім протесту викликати не може, це зрозуміло.

Але ж саме від цього нас мав рятувати ринок. Як виявилося, мало ринок оголосити. Це якраз той випадок, коли незавершена реформа може мати дуже негативні наслідки, а тому, не зважаючи на ринкові принципи, держава буде змушена втручатися у ситуацію. Те, що відбувається зараз, є нічим іншим як дискредитацією самою ідею ринку. Якщо це — ринок, то що тоді — його відсутність? Очевидно, що за умови домінування олігархів в енергетиці говорити про якісь чисті ринкові моделі — зарано. Держава має втрутитися, і іншого шляху не буде. Тут, до речі, можна навести аналогії з банківським або медичним сектором, де держава здійснює регуляційні функції, і це ні в кого ніде не викликає здивування. Бо там людські гроші та питання здоров'я громадян? А комуналка — це не питання життя і здоров'я?

Очевидно, українська влада це теж розуміє, про що, зокрема, свідчить і остання нарада у президента Зеленського за присутності в.о. міністра енергетики Вітренка. Останній з Нафтогазом висловили власні пропозиції для вирішення проблеми. Як варіант мова може йти про обмеження націнки постачальників газу на транспортування (а саме ця націнка — це найбільш одіозна графа для більшості українців) та обмежити ціну газу для вразливих груп населення на рівні «європейський хаб мінус транспортування». Це може здешевити газ для громадян відсотків на 40. Крім того,озвучена ідея з вимогою до постачальників публікувати фіксовані річні тарифи, що дозволить громадянам обирати найкращий для себе варіант та планувати бюджет. Це може дозволити реально запустити ринковий механізм. Очевидно, Кабмін має найближчим часом ухвалити якесь рішення, врахувавши ці пропозиції, бо далі тягнути у них просто немає можливостей.

Зрозуміло, що залишиться питання взаємодії з ЄС, адже впровадження ринкових принципів — це виконання зобов'язань, які взяла на себе Україна, однак тут треба розуміти, що про відмову від ринкових принципів мова не йде. Лише про те, що викривлення ринкових принципів в інтересах олігархів не може вважатися нормою. Якщо зараз не вирішити проблему, то сама ідея ринку буде дискредитована на довгий час, а це подарує політичні “бали” противникам ринку. Ринку, євроінтеграції, нормальних відносин між державою та економікою. Тож ситуацію не можна лишати напризволяще. Це дуже дорого може обійтися для України.