Петро Олещук: Кінець епохи "регіональних вотчин центральних партій"

Завкршення місцевих виборів в Україні спровокувало дискусію в українському суспільстві щодо того, хто, власне, переміг, і як треба оцінювати підсумкові результати. Вибори та їхні результати і справді виявилися неоднозначними, хоча переважна більшість оцінок (як на мене) теж не до кінця вірні, адже тяжіють до спроб перенести логіку минулих кампаній на сьогодення, що, очевидно, не зовсім правильно.

Наприклад, майже ніхто не звернув увагу на найбільше досягнення цих виборів - розмиття звичних “політичних регіонів”, які вважалися чимось непорушним, починаючи з 2004 року, коли політтехнологи нав'язали нам концепцію “трьох Україн”.

Як було раніше? “Регіони” безроздільно панують на Сході, і якійсь “помаранчевій” партії немає навіть особливого смислу брати участь у виборах десь у Донецькій області. Так само і самим “регіонам” доводилося вигадувати технічні політичні проекти, аби якось більш-менш успішно взяти участь у виборах у Центрі або на Заході. Зараз відповідної потреби немає. Основні політичні сили українського парламенту можуть похизуватися власними фракціями у більшості (або у всіх - як СН) облрадах. Звісно, регіональна прив'язка зберігається, але вона уже не відіграє вирішального значення. Це уже не “вирок”, а просто базовий параметр кампанії.

На цьому тлі дещо смішно виглядають спроби якось подивитися на результати у “базових” регіонах для партії. При тому, що самі ці регіони визначаються “базовими” журналістами та експертами. Наприклад, уся Україна із найбільшим інтересом спостерігала за результатами виборів у рідному місті президента В. Зеленського - Кривому Розі, де, зрештою, кандидат від СН програв боротьбу з посаду міського голови. Але, власне, чого саме Кривий Ріг? Так, Зеленський там народився і жив, але не він же був там міським головою, його “клан” не “тримав” місто, ну і професійно він себе реалізував зовсім не там. За такою логікою треба дивитися на результати ЄС у Болграді (там у них один депутат міськради), “Батьківщини” - у Дніпрі (у міськраді жодного депутата), а ОПЗЖ - у Горлівці (рідному місті Ю. Бойка, де вибори із розумілих причин не проводилися). Але це - абсурд. Абсурд - міряти загальнонаціональні партії по окремим містам.

Те, що раніше “регіони” тримали Донецьку область та мали там абсолютні результати - це не показник чогось “доброго” для них, бо трималося це все на залякувані та терорі. Не то щоб цю саму ПР дуже там “любили”, але голосували. І більше такого немає, і насправді - це індикатор того, що Україна все ж просунулася на шляху демократії за цей час. І відсутність міст або регіонів, де б загальнонаціональні партії “тримали” все - це якраз показник цього. Так, кандидат від СН не перемагає гарантовано у Кривому Розі, а від ЄС - у Львові. Бо на місцевому рівні грають не бренди, а конкретні кандидати та умови, в яких вони змагаються. А це означає, що і партії повинні змінюватися, концентруючись на відборі потенційних учасників виборів, формуванні реального активу та кадрового резерву, а не просто на пропагандистському тиску на виборців. І це теж, очевидно, непогано.