Петро Олещук: Чому “соціалізм” не працює, або до практики окремих “позитивних рішень”

Як відомо, влітку минулого року Верховна Рада ухвалила закон N 691-IX, яким заборонила стягнення штрафних санкцій з боржників по кредитам. Звісно, тоді це виглядало обґрунтованим через важку соціально-економічну ситуацію для багатьох громадян України. Через економічний спад спровокований пандемією коронавірусу та карантином кожен другий українець у 2020 році опинився на межі бідності, а кожен десятий без роботи. Про це свідчать розрахунки НАН України, ООН та UNICEF. Що це означає? Половина українців потенційно житиме щомісячно на суму, що не перевищує прожитковий мінімум:  3922 грн у листопаді 2020.

Тому тоді рішення виглядало цілком привабливим, було підтримано більшою частиною депутатського корпусу, і, загалом, виглядало дуже позитивним. Але тут треба розуміти, що будь-які подібні позитивні рішення із “присмаком соціалізму” не завжди призводять до очікуваних результатів, бо прості заборони та “роздача” чогось не вирішують автоматично проблеми, а часто — створюють нові.

Що очікували автори цих ініціатив? Можна припустити наступне. Вони очікували, що люди не будуть сплачувати штрафи, а тому не витрачатимуть зайві гроші і це дозволить їм зменшити видатки, а отже — покращить соціально-економічну ситуацію.

Але на практиці це все вилилося у масову несплату кредитів громадянами. Боржники трактують цей закон як можливість безкарно не повертати позики, оскільки жодні фінансові санкції під час карантину боржникам не загрожують, а банки втратили важелі впливу на позичальників. У результаті - ріст боргів близько 25-30%.

Кілька місяців тому у Нацбанку попереджали – не менше 10% коротких кредитів можуть стати непрацюючими через кризу. Якщо ж виходити з даних «Українського бюро кредитних історій», загальний рівень прострочення на ринку споживчих кредитів ще в I кварталі 2020 становив 20%. За підсумками року – частка прострочених споживчих кредитів – не менше 25%. У деяких банках понад третина.

І це проблема, про яку постійно забувають автори ініціатив у дусі “соціальної справедливості”. Гроші не беруться нізвідки. Комусь гроші віддав — у когось гроші забрав. От така от “справедливість”. Хтось не сплачує кредит, користуючись моментом, радіючи від того, який він “розумний”, а хтось не може одержати кредит. Навіть на найсерйозніші потреби, бо банкам зараз просто не вигідно “роздавати” гроші, які, з високою ймовірністю, не повернуться. При тому, що у банків теж немає своїх грошей. Вони їх акумулюють у населення, і теж мають їх повертати. З відсотками.

Тож немає нічого дивного, що зростання споживчого кредитування значно уповільнилося, що і констатують в НБУ. А це означає, якщо банки скорочуватимуть споживче кредитування й надалі, українцям ніде буде взяти гроші на будь-які потреби.

Не забуваймо, що Україна залишається у негативному статусі світового лідера по об’ємах проблемних кредитів в портфелях банків. У тому числі і через “соціальні” ініціативи. Такі як вищезгаданий закон. Мова про 42% або 450 мільярдів грн – а це половина річного бюджету країни.

Зрештою, закон N 691-IX також гальмує будь-які ініціативи по доступній іпотеці, оскільки комерційні банки не готові ризикувати грішми вкладників в той час як втратили важелі на повернення проблемних кредитів. Саме тому дешеве іпотечне кредитування поки не популярне серед комерційних банків, оскільки позичальники отримавши іпотеку відразу мають можливість її не обслуговувати.

При цьому, самі прибутки банків за минулий рік знизились на 27% до $1,5 млрд, повідомляє Національний банк України. Із 73 українських банків 11 повідомили про збитки і 62 — про прибутки. Таким чином недорахувався надходжень і державний бюджет України, діра в якому стала рекордною за останні 10 років - 215,5 млрд грн.

Отже, що ми маємо у підсумку? Бажання “бути добрими” за чужий рахунок перетворюється на проблеми для української економіки. “Покращуючи” умови для одних громадян, ми одночасно їх “погіршуємо” для інших. І не зрозуміло, кого у цій ситуації більше. А просто треба розуміти, що немає якоїсь бездонної діжки, в якій постійно можна щось брати, нічого не даючи у відповідь. Десь взяв і у когось прибуло? То у когось іншого навпаки може щось “зникнути”.