Петро Олещук: Місцеві вибори для "Слуг народу": "провал" чи "норма"?

Місцеві вибори, що не так давно пройшли в Україні, залишили суперечливі результати, які до цього часу продовжують обговорюватися в українській політиці. Власне, поки що навіть не можна сказати про їх остаточні підсумки. Продовжують оприлюднюватися попередні результати, у деяких містах ще мають відбутися “другі тури” виборів міського голови. Але тенденції та загальнонаціональні результати уже цілком зрозумілі.

Звісно, найбільший резонанс викликали результати правлячої партії “Слуга народу”. Буквально одразу після завершення голосування предстанвики головних політичних сил “парламентської опозиції” поспішили оголосити їх “провалом”. З чим предстанвики “слуг”, звісно, не погодилися.

В якості аргументів на підтвердження тези про “провал” наводилися наступні обставини.

По-перше, партія президента набрала значно менший відсоток голосів, аніж сам президент та його партія на парламентських виборах. По-друге, не взяла посаду міських голів у ключових містах. По-третє, ніде у місцевих радах не матиме одноосібної “монобільшості” як у Верховній Раді.

В якості контр-аргументів предстанвики “слуг” вказували на такі факти. По-перше, згідно до "агрегованого рейтингу" до обласних рад партія все одно набрала найвищий показник серед усіх політичних сил та найбільшу кількість мандатів. По-друге, посати міських голів основних міст не взяли і “опозиціонери” - вони зосередилися в руках локальних політичних проектів. По-третє, треба дочекатися формування цих самих більшостей, бо мало взяти певну кількість мандатів, треба, аби ці мандати дозволяли тобі впливати на щось реально.

Але що ж відбулося насправді? Як підійти до оцінки виборів для СН не з точки зору передвиборчої агітації, а на основі збалансованого аналізу?

Перш за все треба зрозуміти, що теза про “провал” СН на виборах виникла не просто так, а цілеспрямовано запускається і просувається основними опозиційними партіями парламенту - “Європейською солідарністю” та “Опозиційною платформою за життя”. І роблять вони це все не просто так, а із визначеною метою: домогтися дострокових парламентських виборах. Про це заявляють у ЄС, про це ж прямим текстом говорить і один з лідерів ОПЗЖ В. Медведчук. Тому, власне, це питання одразу почало обговорюватися не на основі обміну аргументами, а на онові політичних декларацій. Однак, якщо ми декларуємо чийсь “провал”, то хто тоді переможець цих виборів? І тут усе дещо складніше та цікавіше, адже однозначного переможця просто немає. Можна, звісно, сказати, що перемогли “локальні” проекти, орієнтовані на “мерів” та “місцеві еліти”, однак вони якоїсь цілісності або загальнонаціональної політичної сили не становлять. Що ж до згаданих вище ЄС та ОПЗЖ, то вони, звісно, дещо покращили власні результати і навіть вийшли за межі традиційних географічних регіонів своєї підтримки, але про якусь “перемогу” для них теж не доводиться. Як і про “взяття влади”. Ну і найголовніше. Чи дають ці вибори підстави для розмов про дострокові парламентські вибори? Власне, ні. І не лише тому, що органи самоврядування - це зовсім інший рівень, який навіть суто психологічно слабко співвідноситься з загальнонаціональним рівнем. До речі, ми одержали нещодавно прекрасну ілюстрацію цього факту. На довиборах до Верховної Ради у Чернігівській області переміг саме представник СН, хоча вони і не зайняли першого місця в області на місцевих виборах. Але навіть не у цьому справа. Уявімо собі, що вибори відбулися зараз. Що далі? Очевидно, монобільшості уже не буде. Тож коаліція? Але з ким її формувати? СН, ЄС та ОПЗЖ поставили себе у ситуацію тотального антагонізму, що робить союз кожної з цих трьох сил “токсичним” для усіх потенційних учасників “об'єднання”. То що тоді? Чергові дострокові вибори? Що далі? Перманентна криза? За умов економічної нестабільності та пандемії?

Але повернемося до результатів СН. Можна, звісно, порівнювати їх із результатами Зеленського на виборах президента та кричати: “Де 73%?!”. Але це марна справа, бо ці 73% були поєднанням його персонального рейтингу та антирейтингу П. Порошенка. Звісно, коли пропозицій на “політичному ринку” уже трохи більше, ніж дві, то і варіантів голосування - більше, то і голосів за кожного учасника - менше. Схожа ситуація і з виборами до Верховної Ради. Там теж працював “бренд”, а голосували проти. Проти старої “еліти”, яку так кортіло “зробити ще раз”.

Якщо відверто, то “Слуга народу” саме як партія виникає якраз після місцевих виборів. Саме як партія, а не просто політичний бренд, що належить президенту Зеленському. Висунувши велику кількість кандидатів та одержавши чимало мандатів, “слуги” одержали і реальний актив на місцях, який, очевидно, тепер буде “триматися” за партію, оскільки від неї залежить і їхня політична перспектива. Політичний проект “розвіртуалився”, тепер, очевидно, вони будуть змушені займатися реальним партійним будівництвом, а не просто популяризацією бренду. При цьому, див не трапляється. Точніше, трапляється, але дуже рідко. За певних дуже сприятливих обставин, як 2019 року.

Чи могли “слуги” виступити краще на виборах? Звісно, могли. Наприклад, вони могли укласти неформальний “пакт” з місцевими елітами, і ті би пішли під президентські “знамена”, а не створювали б локальні проекти. Нічого неможливого тут не було. Місцеві еліти завжди прагнуть дружити з “центром”. Тоді б усі ці “локальні переможці” (чи хоча б їх частина) “кували б перемогу” для партії президента. Але така “перемога” була б пірровою, бо поставила би партію під повний контроль “регіональних еліт”, які би згодом почали висувати власні вимоги. А перемога у політиці - це не просто, хто набере які відсотки, але хто і що буде контролювати, і якою ціною.

Слуги не одержали локальних монобільшсотей, однак досить імовірно братимуть участь у формуванні більшостей. Не провели більшості своїх кандидатів, але тих, кого провели, вистачить, аби “зліпити” реальні, а не паперові осередки. Не підтвердили свої минулі перемоги, але не дали перемогти і головним опонентам. Фактично, це така собі “тактична нічия” і початок нової історії, в якій в Україні, після електоральної революції 2019 року, оформлюється і стабілізується нова “політична мапа” із “слуг” та кількох проектів з минулого.

Цікавий наслідок місцевих виборів - політика все більше просувається на місцевий рівень, все більше людей до неї залучаються. Як показали результати останніх виборів, нова виборча система ("пропорціна з відкритими списками") позначилася зростанням боротьби за мандати. Про це свідчать “конкурси на місце”. Зокрема, там, де у громадах вибір здійснювався по спискам партії, конкурс склав 8,82 кандидатів на місце, а у суто "мажоритарних" - 2,96. Таким чином, нова виборча система сприяє “партизації” політики та просуванню політичних партій на низовий рівень. Очевидно, тепер усі будуть змушені розбудовувати партії, розвивати їх. Немає іншого шляху і у “Слуг”, які тепер будуть організовувати та координувати понад 7 тис. власних представників в органах самоврядування. Схожі проблеми постануть і перед іншими ключовими гравцями. Тож місцеві вибори, фактично, можуть зіграти ключову роль у політичному структурванні України, у закріпленні наявного партійного розподілу. І це, мабуть, один із головних висновків виборів, що минули. Це не кінець, а швидше початок нової історії для української політики, так і для її ключових гравців, які тепер будуть змушені швидко адоптуватися до нових реалій.