Борис Кушнірук: Уряд, без затвердженої програми діяльності, нікому нічого не винен

Валерій Пекар написав коментар щодо кадрових перестановок, але не з приводу конкретних персоналій, а щодо основних принципів урядування. 

Але при цьому в його переліку, на мою думку, відсутній перший ключовий пункт — наявність стратегічного бачення розвитку країни і програми дій уряду з чіткою послідовністю її реалізації, спрямованої на його забезпечення.

На моє зауваження з цього приводу пан Пекар відповів: “Можете кидатися помідорами, але це не обов'язково. Працездатний уряд може розв'язувати поточні проблеми під час затяжної війни, навіть не маючи стратегічного бачення. Тим часом стратегічне бачення може вироблятися десь в експертній спільноті, і ним скористаються політики, які підуть на вибори по війні.

А непрацездатний уряд не може й цього”.

На додачу до цього обміну думками звернув увагу на критику з боку парламентських фракції “Європейська солідарність” і “Батьківщина” з приводу того, що урядовці, які йдуть у відставку, не звітують перед парламентом про результати своєї діяльності.

Все це мене спонукало до невеличкого коментарю з міркуваннями, що, на мою думку, не так з позицією Валерія Пекаря і представників опозиційних фракцій.

У циклі статей, присвячених проблемі вкрай необхідних змін до нашої конституції саме в частині функціонування політичної системи, я звертав увагу на ситуацію, коли парламент затверджує уряд, але наявність у нього програми не є обов'язковим. Уряд на чолі прем'єр-міністра Шмигаля, який функціонує найдовше за всі роки незалежності, взагалі не має затвердженої програми дій. Але це відвертий абсурд. Затверджена парламентом програма діяльності уряду — це певне бачення урядовців і їхнє зобов'язання перед парламентом і суспільством, що вони робитимуть. Саме під виконання певної програми має формуватися уряд.

Як можна вимагати від пана Шмигаля і членів його уряду якогось звіту щодо їхньої діяльності, якщо вони ніяких зобов'язань на себе не брали? Чи можна вимагати від будь-якого найманого працівника звіту результатів його діяльності, якщо йому при прийомі на роботу ніяких завдань щодо його діяльності не ставили?

До речі, пан Пекар не відчуває, що суперечить самому собі, бо у принципах урядування, він зазначає: “Якщо міністерство не займається розробкою і втіленням державної політики, то абсолютно неважливо, хто його очолює”.

Але завдання міністерств є не так розробка державної політики, як її практична реалізація на основі затвердженої програми уряду і ухвалених законів. Розробка якоїсь “держаної політики” у межах того чи іншого міністерства, яка суперечить програмі уряду, є безглуздою. Чиновники можуть і повинні розробляти проекти нормативних документів на виконання урядової програми.

Категорично стверджую, що навіть під час війни потрібно мати стратегічне бачення, що хочете отримати в результаті своїх дій і що для цього потрібно зробити. Якщо його немає, тоді безглуздо щось вимагати від урядовців.

Будь-яка діяльність має коротко-, середньо- та довгостроковий вимір. Це від сантехніка можна вимагати рішення конкретного завдання з чистки каналізаційної трубу без роздумів про довгострокові наслідки. Чим складніше сфера діяльності, тим більше вимог щодо цілей, завдань та подальших наслідків.

Що ж до експертного середовища, то навіть не питання його фаховості. Воно завжди є допоміжним і обслуговуючим по відношенню до тих, хто ухвалює рішення. І саме їм потрібно розуміти, що, як і для чого вони роблять, і саме вони несуть, щонайменше політичну, відповідальність за це. Експерти, пропонують вони розумні, фахові речі чи відверті дурниці, за їхню реалізацію жодної відповідальності не несуть. Згодом вони можуть навіть заперечувати свою причетність до негативних наслідків пропагування своїх ідей.

Хоча очевидно, що рівень професіоналізму і компетентності нинішнього складу уряду та парламентської більшості настільки катастрофічно низький, що вони в принципі інтелектуально неспроможні сформулювати своє бачення навіть короткострокових цілей і завдань своєї діяльності, вже не кажучи про довгострокові.

Президента України під час війни, як про небіжчика, можу лише хвалити за його окремі дії або мовчати про рівень його розуміння цілей і завдань державної політики.

Саме абсурдна, насправді категорично неприпустима, ситуація з незатвердженою програмою уряду та катастрофічно ризький рівень компетентності нинішніх можновладців породжує постійний хаос зі створенням чи ліквідацією міністерств, їх злиттям, а потім розділенням, з незрозумілим самим ініціаторам їхнього функціонала у межах реалізації державної політики.

Ну а про сукупність абсурдних ідей, які за останні роки пролунали з вуст наших керманичів держави, годі і говорити.

На жаль, розуміння, що починати потрібно саме з формування хоча б основних елементів коротко-, середньо- та довгострокових цілей і завдань, навіть в умовах війни, прогнозуванням наслідків їхньої реалізації, ми не бачимо не тільки на рівні керманичів держави, що мене вже давно не дивує, але і тих, хто є лідером громадської думки. Питання лише у тому, хто справді з представників нинішньої еліти, до якої умовно відношу не лише керівників держави, урядовців, народних депутатів, а і вітчизняних експертів, спроможні їх формулювати?

Можу навести безліч прикладів у різних сферах економічної політики на підтвердження цієї думки. Але кого це переконує?